«Фарбуйте, фарбуйте»: чому дружина сміялася, поки свекруха переробляла її квартиру під дитячу для зовиці

— Знаємо, знаємо. Ти хороша дочка, незважаючи ні на що.

Поліна розсміялася, вперше за довгий час — легко, без гіркоти.

Через півтора місяця прийшло повідомлення від Віктора: довге, плутане, з помилками. Він писав, що був ідіотом, що мати тиснула на нього роками, а він не помічав, що зрадив єдину людину, яка була на його боці. Не просив вибачення, казав, що не заслуговує. Просто хотів, щоб вона знала. Він усе зрозумів.

Поліна не відповіла відразу. Тиждень думала, зважувала, згадувала. Потім зателефонувала.

Розмова тривала три години. Віктор розповідав: мати з Уляною зняли квартиру на Личаківській, живуть на гроші від оренди. Уляна ось-ось народить. Він пішов жити до друга, з матір'ю майже не спілкується, бо вона досі звинувачує його в слабкості та зраді сім'ї.

— Поліно… — Голос його звучав глухо. — Я можу приїхати до Одеси? Хоч поговорити.

Довга пауза.

— Приїжджай. Але житимеш у готелі. І якщо твоя мати хоч раз з'явиться в моєму місті — розмову закінчено назавжди.

— Вона не з'явиться. Я їй сказав усе, що думаю.

Березень приніс Одесі перше весняне сонце і запах моря, що пробивався крізь зимову вогкість. Поліна стояла біля вікна своєї нової квартири в новобудові з видом на Одеську затоку. Початковий внесок внесено, іпотека після продажу харківської трикімнатної здавалася смішною. Вона дивилася на кораблі, що стояли на рейді.

На кухні Віктор готував вечерю. Невміло, але старанно, плутаючись у спеціях і перепитуючи, скільки солі класти в макарони. Він приїхав півтора місяця тому на тиждень — поговорити — і залишився. Знайшов роботу в будівельній компанії, щодня доводив, що змінився.

Від Уляни прийшла фотографія. Вона народила дівчинку, назвала Міланою. Віктор подивився, кивнув, написав коротке привітання і сховав телефон. Мати не дзвонила. Він заблокував її номер ще місяць тому.

— Полін, готово! — крикнув він з кухні, і в голосі його чулася гордість людини, яка вперше в житті зробила щось сама.

Вона посміхнулася і пішла до нього повз коробки, які вони так і не розібрали, повз вікно з видом на вогні порту, повз усе те, що залишилося позаду. Іноді, щоб почати спочатку, потрібно спалити все дощенту. Поліна спалила, і на попелищі виросло щось нове, крихке ще, але живе.