Життя без прикрасУвечері перед від’їздом Назар знову прийшов до Ярини. Він довго стояв біля хвіртки, перш ніж наважився покликати її. Дівчина вийшла не відразу, поправляючи волосся й удаючи, що поспішає.
— Ярино, — сказав він. — Я хотів попросити тебе. Дочекайся мене.
Вона всміхнулася.
— Дочекайся? Назаре, я після літа їду вчитися до міста. Батько пообіцяв оплатити юридичне відділення. Це зовсім інше життя. Розумієш?
— Розумію. Але я повернуся. І одружуся з тобою.
Він сказав це так просто й упевнено, що Ярина розгубилася. Назар раптом притяг її до себе й поцілував. Вона на мить відповіла, але відразу відштовхнула його.
— Не смій. Я не така.
— Уранці прийдеш проводжати?
— Прийду, — швидко сказала вона, почувши з дому голос матері. — Тільки відпусти.
Вона висмикнула руку й зникла в сінях. Але в кімнаті її вже чекала мати.
— Знову цей приблуда приходив? — холодно спитала вона. — Запам’ятай, Ярино: він тобі не пара. Гарне обличчя — не доля. У місті знайдеш нормального жениха, а не хлопчиська без роду й достатку.
— Він гарний, — уперто сказала Ярина.
— Краса хліба не дасть. Завтра поїде — і добре. Забудь.
Уранці Назар сидів в автобусі біля вікна. Інших хлопців проводжали сім’ями: матері плакали, батьки плескали по плечу, дівчата махали хустками, друзі сміялися голосніше, ніж хотілося. Назар виглядав Ярину до останнього, але вона не прийшла.
Зате біля старого клена стояла Дарина. У світлій сукні, з тонкою косою, з таким сумним обличчям, що в Назара стиснулося серце. Він хотів вийти до неї, вже підвівся з місця, але пролунала команда, двері зачинилися, автобус рушив. Дарина пішла слідом по курній дорозі, доки могла, а Назар дивився крізь скло й уперше подумав, що, можливо, все життя дивився не туди.
На службі йому пощастило. Він потрапив у міцну частину, де швидко навчився тримати удар, мовчати, працювати й відповідати за товаришів. Хлопці стали йому майже родиною. Спочатку дивувалися, що Назарові ніхто не пише й не телефонує.
— Ти що, з дитбудинку? — спитав одного разу один із них.
Назар коротко розповів, як ріс, і попросив більше не повертатися до цього. Друзі зрозуміли. Тільки поплескали по плечу й сказали, що після служби він сам створить собі рідню. Назар усміхнувся, бо думав про Ярину. Але коли повернувся додому, дізнався: Ярина живе в місті, а Дарина теж кудись поїхала. Баба Поля зустріла його без радості…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.