Життя без прикрасІрина різко зупинила свій упевнений хід, коли помітила Артура, який спокійно сидів на пластиковому стільці для відвідувачів. Мирно лежачи в нього на колінах, міцно спала маленька Ліля. Ідеальне аристократичне обличчя Ірини на мить спотворилося маскою непідробної відрази при вигляді немитої дитини. Вона взяла себе в руки й люто подивилася на Артура.
— Що, в ім’я всього святого, це означає? — зажадала вона, її голос був навмисно низьким, але гострим, як бритва. — Чому ти сидиш у державній лікарні, тримаючи на руках брудну вуличну дитину?
— Стиши голос! — скомандував Артур низьким небезпечним рокотом, відмовляючись відривати свій захисний погляд від сплячого обличчя Лілі.
— Артуре, мені треба поговорити з тобою негайно наодинці. У нас термінова юридична ситуація, яка потребує твого підпису просто зараз. Якщо ти відмовишся підписати ці папери сьогодні ввечері, ти втратиш повний контроль над виконавчою радою до завтрашнього ранку.
Артур підвів голову, вперше відтоді, як вона ввійшла в коридор, спрямувавши свої холодні, розважливі очі в її. Він дивився на неї тим самим мертвим і беземоційним поглядом, який приберігав для безжальних конкурентів, що намагалися блефувати на багатомільйонних переговорах. Це був спокійний, бездонний і жахливий погляд.
— Ірино, я точно знаю, що ти зробила, — констатував він із моторошною точністю. — Я знаю все про фальшивого медичного свідка. Я точно знаю, скільки грошей ти вкрала з моїх приватних рахунків, щоб таємно найняти людину, яка стоїть поруч із тобою. У мене є кожен окремий фрагмент листування, задокументований і захищений.
Ірина цілковито завмерла. Її ретельно вибудуваний фасад зверхності не розбився вщент. Натомість він повільно, жалюгідно розтанув, нагадуючи дешеву фарбу, змиту в каналізацію під зливою.
— Ти висуваєш дикі звинувачення, — пробурмотіла вона. Але зарозуміла отрута зникла з її тремтячого голосу.
— Ні, — плавно відказав Артур. — Якщо ти не розвернешся, я вийду з цих дверей просто зараз і більше ніколи не дозволю тобі показуватися в моєму місті. Я можу подумати над тим, щоб не передавати це величезне досьє в поліцію. Але якщо ти простоїш тут ще хоч одну секунду, намагаючись гратися зі мною в ігри, я негайно наберу номер начальника поліції, людини, яка була моїм особистим другом цілих п’ятнадцять років…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.