Життя без прикрасЯ… я просто хотіла бути кращою.
Ліза подивилася на сестру. У її очах промайнуло щось дитяче, вразливе.
— Надю, ти й була кращою. Вродливішою, упевненішою. Але це не давало тобі права ламати мене.
Надя кивнула, схлипуючи.
— Я знаю. Пробач. Будь ласка.
Ліза ступила вперед, обійняла сестру.
— Добре. Пробачаю. Але це не означає, що все забудеться одразу. Давай… почнемо спочатку. Повільно.
Ірина зітхнула.
— Лізо… Я теж… Пробач. Я була несправедлива. Ти нагадувала мені про його минуле. Але це не твоя провина.
Ліза кивнула.
— Дякую, мамо.
Слово «мамо» вирвалося само, вперше за роки. Ірина усміхнулася крізь сльози.
Артем спостерігав за сценою. Його серце стислося.
— Я радий, що правда вийшла назовні. Надю, ми розійдемося друзями. А Ліза? Можна я зателефоную вам? Не як наречений сестри, а як… друг? Той, кого ви врятували?
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.