Бандити кинули її в лісі і вже святкували, але за неї заступився той, кого боялася вся округа

За вісім днів до тієї ночі партія номер сім стояла на копальневій базі в низькому бараку за конторою. Кімната на першому поверсі була тісна, з маленьким вікном у двір, з облупленою піччю, оббитою бляхою, і столом під клейонкою в червоних яблуках. Клейонка здималася по краях, пахла вогкістю і старим чаєм. Назар Савчук розкладав на ній аркуші карти, притискаючи кути емальованими кухлями зі сколами.

З приймача на підвіконні йшла ранкова передача: бадьорий голос перелічував виробничі успіхи, потім перестрибував на святкові концерти в селищних клубах. У кімнаті від цього голосу ставало ще тісніше, ніби хтось чужий, надто задоволений, стояв біля печі й не розумів, що за вікном місяцями одна й та сама біла глушина.

— Лесю, послухай по-людськи, — сказав Назар, не підводячи голови від карти. — Одна на бічний струмок — це не маршрут, а геройство на порожньому місці. Кому ти що доведеш?

— Я нікому нічого не доводжу, — відповіла вона. — У нас лівий притік узагалі не закритий. У звіті діра. Навесні туди йти — два тижні втратимо. Зараз я за день відмічу, другий — запасний, і все.

— «За день», — глухо передражнив він. — Ти термометр бачила?

— Уранці було мінус двадцять вісім. До обіду відпустить.

— Авжеж відпустить, — Назар стукнув нігтем по блакитній нитці струмка. Нігті в нього були обкусані до живого. — Ось тут стара артільна хатина, мужики з драги згадували. На нашій карті її нема, але вона є. Тільки ти туди не лізь.

— Якщо є, її треба нанести.

— Лесю.

Він нарешті підвів очі. Погляд у нього був сердитий, але з-під сердитості стирчала тривога. Він не вмів її ховати, і тому сердився на кожного, хто змушував його боятися.

— Пройдеш повз, зрозуміла? Покинуте місце. Хтозна-що там.

Леся кивнула. Назар надто добре знав цей кивок: вона завжди так робила, коли рішення вже ухвалила і сперечатися далі вважала марною витратою дихання. Ще з інституту в неї була така манера — слухати уважно, дивитися прямо, погоджуватися, а потім робити по-своєму, якщо справа здавалася їй правильною.

Вона сиділа на табуреті в брезентовій робі, вовняні шкарпетки натягнуті поверх двох тонких пар, і гризла сухар. Сухар був із дому, з кмином, останній в особистому запасі. Леся відламала половину, нахилилася до прочинених дверей і тихо свиснула. З коридору висунулася руда дворняга Рута — одне вухо надірване, очі кольору вистиглої заварки. Жила вона між складом і конторою, їла в кого доведеться, але чужого з руки не хапала.

Леся поклала половинку сухаря на долоню. Рута взяла обережно, майже з гідністю, і побігла в темний коридор хрумтіти здобиччю.

— Розбалувала ти її, — пробурчав Назар.

— У неї під ґанком цуценята, — сказала Леся. — Четверо. Усі чорні. У кого — незрозуміло.

Назар пирхнув і знову схилився над картою. По приймачу зазвучала стара пісня в оркестровій обробці, надто весела для цієї кімнати. Леся дивилася на червоні яблука клейонки й подумки прокладала шлях: о шостій вийти, о восьмій бути біля злиття, до полудня дістатися розвилки притоків, до темряви повернутися. Лижі, планшет, компас, термос, сухарі, ніж, сірники в латунній гільзі. Батько, проводжаючи її на перший польовий сезон, сказав: «Сірники тримай окремо і в металі. У лісі від них залежить не вогнище, а життя».

Ранок одинадцятого грудня піднявся без світанку. О п’ятій Леся їла на кухні рідку кашу із загального бачка, обпікаючи язик і кваплячись. О шостій стояла на ґанку, затягувала ремені лиж. Мороз був сухий, безвітряний, той самий, при якому повітря всередині носа здається металевим. Рута вийшла проводити її, сіла на снігу й схилила голову.

— До ночі буду, — сказала Леся собаці. — Дивись, не сварись тут без мене.

За конторою одразу починався ліс. Спершу рідкі модрини біля дороги, потім темний кедрач, щільний і високий, з білими шапками на лапах. Наст тримав добре. Лижі йшли рівно. Леся рухалася так, як учили старші: не гнати, не пітніти, тримати дихання на рахунок, слухати під собою сніг і ремені планшета. Вона ще не знала, що цей звук скоро стане для неї останнім нормальним звуком ранку...