Життя без прикрас— Вони хочуть війни в пресі. Отже, отримають правду в прямому світлі.
— Товаришу генерал-полковнику, може, краще підготувати письмову заяву?
— Ні. Скликайте офіційну пресконференцію. Актова зала штабу. Я вийду сам.
Його відмовляли. Казали, що будь-яке слово можна перекрутити, що журналісти прийдуть не слухати, а добивати, що проти нього вже налаштована частина аудиторії. Гнатюк вислухав усіх і не змінив рішення. Для нього це було вже не прикриття операції. На кону стояла довіра до армії і право солдата не бути зручною жертвою.
У призначений час актова зала штабу виявилася переповненою. Камери стояли в проходах, спалахи били по обличчях, репортери перемовлялися пошепки. У повітрі висіли очікування й недовіра. Коли Гнатюк увійшов у супроводі почесної варти, зала стихла не відразу, але тиша все ж опустилася сама.
Генерал став за трибуну. Він виглядав не як людина, що прийшла виправдовуватися. Радше як командир, який збирається відкрити карту бою.
— Дякую всім, хто прибув, — почав він. — Я не захищатиму себе і не проситиму поблажливості до дивізії. Я прийшов повернути на місце правду, яку спробували вивернути навиворіт…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.