«Бери доньку й тікай! Сьогодні до чоловіка не повертайся!» — циганка побачила те, чого мати не помічала

Райцентр зустрів їх курявою, спекою, гудками, метушнею суботнього дня. Вони лишили Катрусю під наглядом Ларисиної матері, пообіцявши дівчинці, що скоро повернуться. І поїхали Ларисиною старенькою машиною в центр.

Дорогою до райцентру Марина мовчала, дивлячись у вікно на поля, що бігли, на переліски, на далекі сині пагорби за річкою. Усе це було таке рідне, таке споконвічне. І таке крихке раптом виявилося.

Один підроблений папірець, один ласкавий обман — і всього цього Марина могла позбутися. Лариса, відчуваючи її стан, теж мовчала, тільки вела машину зосереджено та вряди-годи косилася на зблідлу подругу.

— Ти ось що, — сказала Лариса нарешті, коли попереду показалися околиці райцентру. — Ти себе не вини, чуєш? Я знаю, про що ти зараз думаєш. Дурна, мовляв, була, сліпа, все прогледіла.

— А це не дурість, Марино, це довіра. Ти чоловікові вірила, так і має бути між чоловіком і жінкою. Винна не та, що вірила, а той, хто віру розтоптав.

— Запам’ятай це й не гризи себе. Нам зараз голова ясна потрібна, а не в сльозах, — закінчила Лариса. Марина кивнула, ковтнула клубок у горлі.

Слова були прості, але лягли на душу. Вперше за цей день їй стало трохи легше дихати. У центрі послуг було порожньо: субота, майже нікого.

Лариса посадила Марину за стіл біля електронного термінала, допомогла підтвердити особу й оформити офіційний запит. За кілька хвилин на екрані з’явився витяг, і Марина вчепилася пальцями в коліна, дивлячись на рядки, яких не розуміла.

— Так, — бурмотіла Лариса.

— Дім, земля, власник, ти, все правильно. Обтяжень немає, іпотека погашена. А це що? — Вона завмерла, вдивилася в екран.

І обличчя в неї стало сірим.

— Марино, — сказала вона повільно. — На твій дім три дні тому подано заяву про реєстрацію угоди.

— Договір купівлі-продажу. Продавець — ти. Покупець — якийсь Віктор.

— Прізвища не називатиму вголос, із області чоловік. Ціна — ось, дивися. — Вона тицьнула пальцем. — Удвічі нижча за ринкову.

— Угоду на реєстрації призупинено, чомусь призупинено, слава Богу. І додано довіреність від твого імені на право продажу.

Марина підвелася: — Яка довіреність?

— Я ніякої довіреності не давала. Я взагалі нікому нічого не підписувала.

— Ото ж бо й воно, — тихо сказала Лариса.

— Підпис твій тут стоїть, а ти кажеш, не давала. Значить, підроблений. Марино, це кримінал.

— Підробка документів, спроба шахрайства. І слава Богу, що призупинили. Видно, реєстратор щось помітив.

— Може, якраз помітив невиконане зобов’язання або невідповідність у документах. Закон же на сторожі. Але вони це так не лишать.

— Видно, їм забракло підтверджень, і тепер вони спробують отримати від тебе справжні підписи, щоб зняти призупинення. Без цих підписів реєстрацію не завершити. Раз довіреність уже пустили в хід, а покупець чекає, у них напевно є план. І розрахований він, судячи з усього, на сьогодні.

Марина згадала кочівницю.

«Два квитки на вечірній автобус. До чоловіка сьогодні не повертайся». Усе сходилося, сьогодні…