Біля воріт його прийняли за слабкого новачка, не підозрюючи, якої помилки припускаються

— Сідай, Бондаренку, — сказав Назар. — Давай без вистави. По-чоловічому.

Тарас сів, келих узяв, але пити не став. Назар помітив це й усміхнувся.

— Ти мені проблему зробив. Людей моїх поклав, торговців розворушив. Авторитет — штука тонка. Його довго збирають і швидко ронять.

— Люди втомилися боятися.

— Люди завжди бояться, — Назар відкинувся на спинку крісла. — Світ так улаштований: хто сильніший, той бере. Хто слабший — віддає. Гордій отримує своє і не скаржиться.

— Гордій знає, якими руками ти це робиш?

Усмішка Назара стала тоншою.

— Ти вирішив йому поплакатися?

— Я зібрав докази. Записи, фотографії, довідки, свідчення. Якщо вони потраплять до людей Гордія, твій дах зникне швидше, ніж ти встигнеш пояснитися.

Назар різко підвівся.

— Ти мені погрожуєш у моєму кабінеті?

— Пропоную вихід. Ідеш із району. Лишаєш людей у спокої. Тоді матеріали нікуди не підуть.

Назар розсміявся, але сміх вийшов сухим.

— Нахабний ти. Дуже нахабний. Але знаєш що? Я теж умію пропонувати. Три дні. Забираєш свої папірці, зникаєш звідси й живеш тихо. Інакше війна. Почну не з тебе — з твоїх торговців.

Він ступив до дверей, але Тарас не підвівся. У потайній кишені куртки лежав запасний телефон — маленький, вимкнений, майже невагомий. Хвилину вони дивилися один на одного. Потім Назар сам відступив.

— Три дні, — повторив він. — Далі не скаржся.

На вулиці Тарас забрав телефон і відразу подзвонив Гнатові. У машині коротко переказав розмову. Гнат вилаявся.

— Три дні — мало. До Гордія так швидко не достукатися.

— Значить, зранку дзвоню Калачу.

Роман Калач відповів хрипким, низьким голосом. Тарас назвався, послався на Гната й за три хвилини виклав суть: Назар, побори, підпали, прикриття чужим ім’ям, папка з фактами.

— Тема важка, — сказав Калач після паузи. — Якщо не брешеш, Гордій має знати. Приїжджай завтра у велике місто. Зустрінемося о другій, у кафе на центральній вулиці. Один. Без хвостів.

Тарас зібрався швидко. Дядько Мирон увечері зайшов із тривожним обличчям.

— По району чутки ходять. Назар готує щось лихе. Людей уже лякають.

— Передай: треба витримати два дні. Потім багато що зміниться.

— Ти певен?

— Ні. Але іншого шляху немає.

На світанку Тарас поїхав автобусом. Дорога забрала майже весь день. Він сидів біля вікна й не випускав сумку з документами з рук. За склом тяглися поля, посадки, сірі селища, заправки. На одній зупинці йому здалося, що поруч затрималася темна машина з тонованими вікнами, але вона невдовзі пішла в інший бік. Увечері він зняв дешевий номер біля автовокзалу, вмився, поголився й ліг, так і не заснувши по-справжньому.

Калач сидів у кутку пристойного кафе: сиве волосся, чорна водолазка, спокійні очі людини, яка звикла слухати менше слів, ніж бачить. Відвідувачі довкола говорили про свої справи, бряжчали чашками, сміялися, і цей звичайний шум дратував Тараса сильніше за тишу. У сумці на його колінах лежало все, заради чого люди в районі ризикнули останнім спокоєм. Він поклав перед Калачем папку.

— Тут усе. Без прикрас.

Двадцять хвилин Калач гортав папери, дивився фотографії, вмикав записи. Тарас мовчав. Нарешті той закрив папку.

— Якщо все підтвердиться, Назар сильно не зрозумів, що означає користуватися чужим ім’ям.

— Підтвердиться. Кожна людина, кожна довідка.

Калач поставив кілька уточнювальних запитань: хто збирав, куди возили, скільки це триває, хто в поліції прикриває. Тарас відповідав коротко й точно.

— Передам сьогодні, — сказав Калач. — Але миттєвого рішення не чекай. Інформацію перевірятимуть. Три дні, може тиждень.

У Тараса всередині ніби стягнуло ременем.

— У мене немає тижня. Назар дав три дні.

— Розумію. Спробую пришвидшити. Дива не обіцяю.

Нічним автобусом Тарас їхав назад майже без сну. Під ранок його вирвав із короткої дрімоти важкий сон: ринок, дим, порожні ряди і він один проти натовпу людей Назара. До міста він повернувся о шостій ранку. Уже в таксі спитав у водія про ринок.

— Пожежа там була вчора, — сказав водій. — Три ятки згоріли.

Тарас відчув, як холод проходить по спині. Назар не став чекати закінчення строку. Він уже почав…