Чоловік переказав мої декретні гроші свекрусі й вказав мені на двері. Сюрприз, що обірвав його промову на півслові

Вона перебувала на обліку через депресію. Три роки тому, в іншому місті. Вона нестабільна.

Ми боїмося за дитину». Марина відчула, як підлога йде з-під ніг. Вона дивилася на папір у руках інспекторки й не могла вдихнути.

То була її карта, її історія, її таємниця, про яку вона нікому не розповідала. «Звідки це у вас?» — спитала жінка з опіки, і в її голосі з’явилася нова нотка — настороженість. «У мене всюди знайомі, дитино», — усміхнулася Галина Петрівна, дивлячись на Марину.

То була усмішка кішки, що загнала мишу в кут. «Я мати. Я мусила дізнатися, кого мій син привів у дім».

Інспекторка довго дивилася на документ. Потім на Галину Петрівну. Потім знову на документ.

«Медичні дані є лікарською таємницею», — сказала вона повільно. «Отримання їх без згоди пацієнта — це кримінальний злочин. Ви це розумієте?»

Усмішка на обличчі свекрухи здригнулася, але не зникла. «Я захищала свого онука. Будь-який суд мене зрозуміє».

«Це вирішувати не вам», — відповіла інспекторка. Вона прибрала карту до своєї теки. «З огляду на обставини, я призначаю психіатричну експертизу для всіх дорослих членів родини.

Дату буде повідомлено додатково». Коли двері за нею зачинилися, Галина Петрівна повернулася до Марини. У її очах не було страху, тільки холодна лють.

«Думаєш, ти виграла? Думаєш, твої записи щось важать?» Вона підійшла ближче, і Марина відступила на крок.

«Експертизу проводитиме моя людина. Усе вже вирішено. Ти програла в ту мить, коли ввійшла в цю родину».

Костя мовчав. Він стояв біля стіни й дивився в підлогу, ніби все, що відбувалося, його не стосувалося. У день експертизи Марина їхала в маршрутці, притискаючи до себе Мишка.

Галина Петрівна сиділа через три ряди й розмовляла телефоном. Вона не стишувала голосу, їй було байдуже, хто чує. «Усе схоплено, не хвилюйся», — казала вона, і в її голосі лунав сміх.

«Та ні, ну ти ж знаєш Ніну. Ми з нею сто років знайомі. Вона все зробить, як треба».

Марина дивилася у вікно на сірі вулиці й розуміла. Проти системи й зв’язків свекрухи їй не встояти. Вона зібрала докази.

Вона підготувалася. Вона зробила все правильно, але цього виявилося недостатньо. Галина Петрівна грала в цю гру все життя, а Марина тільки вчилася.

Мишко заворушився в неї на руках і розплющив очі. Він подивився на матір. Серйозно, уважно, ніби розумів, що відбувається.

Потім усміхнувся своєю беззубою усмішкою й потягнувся ручкою до її обличчя. Марина спіймала його долоньку й притиснула до губ. Що б не сталося на експертизі, вона не здасться.

Вона битиметься до кінця. За нього. Тільки за нього….