Чоловік поскаржився матері, що дружина попросила його купити продукти, але гість на порозі виявився зовсім не тим, на кого він чекав

Невдовзі туди полетіли речі сина. Труси, кілька пар шкарпеток, улюблена сіра толстовка Богдана, пара запраних футболок і спортивні штани з витягнутими колінами.

— Тату, що ти робиш? Куди забираєш?

Богдан спробував схопити батька за руку, але Павло Андрійович просто відсунув його плечем.

— Туди, де з тебе дур витрушуватиму, — спокійно відповів батько, защіпаючи замки на валізі.

Богдан повернувся до матері.

— Мамо, скажи йому, я нікуди не поїду. Я працюю, у мене плани. Вітька чекає переказу грошей.

Лариса Петрівна подивилася на сина зверху вниз поглядом утомленого хірурга.

— У тебе з понеділка відпустка, але ніякої поїздки в гори, синочку, не буде. Твої друзі поїдуть відпочивати самі. А ми разом із тобою поїдемо виправляти косяки й баги. Заповнювати, так би мовити, прогалини у вихованні.

На підтвердження її слів зі спальні вийшов Павло Андрійович із валізою. Він нахилився, підняв із підлоги телефон сина, що впав, і засунув його в зовнішню кишеню валізи, демонстративно застібнувши блискавку.

— Ей, віддай телефон! Це моя приватна власність.

— На дачі інтернет не ловить, — відрізав батько. — Розетки зараз знеструмлені. Навіщо тобі цей марний шматок пластику? Ще загубиш у цементі. Кроком руш до машини.

Богдан спробував упертися ногами в підлогу, але Павло Андрійович узяв його за комір затишної домашньої кофти й м’яко підштовхнув до виходу.

Лариса Петрівна обернулася до невістки, що стояла у дверях кімнати:

— Леночко, його брудні речі в прання не кидай. Відпочинь поки, дівчинко. Виспись, сходи в кіно. Купи собі нову сукню. Ми цього ховраха приведемо до тями.

— Дякую, Ларисо Петрівно. Щасливої вам дороги.

Лена всміхнулася й зачинила двері за процесією. У під’їзді ще довго лунали крики: «Тату, ну пусти!» — і басовита відповідь: «Швидше перебирай ногами, кому сказав!»

Лена заварила собі духмяний чай із ромашкою, сіла на диван і з задоволенням витягнула ноги. У квартирі запанували спокій і лад. Жодного ниття, жодних претензій.

Лише легкий аромат її парфумів і цілковита відсутність побутових проблем. А для Богдана почалися найдовші шістнадцять днів у його тридцятирічному житті…