Життя без прикрас— Зрозуміла, прийняла, будемо за сорок хвилин.
Ксенія перевдяглася, зняла домашню піжаму, натягнула щільні робочі джинси, сіру толстовку, зручні кросівки. Волосся стягнула в тугий хвіст. Це був її робочий уніформний стиль, у якому вона виїжджала на проблемні об’єкти, щоб влаштовувати прочухани недбалим підрядникам.
Коли Ксенія вийшла назад у вітальню, Зінаїда Степанівна вже з діловим виглядом розпаковувала коробку з книжками. Павло сидів на дивані й гортав стрічку в телефоні, мабуть, вирішивши, що буря минула і дружина змирилася з новою реальністю.
— Пашо, встань! — спокійно скомандувала Ксенія.
Він підвів голову.
— Що?
— Встань і йди збирай свої речі. Паспорт, білизну, шкарпетки, зубну щітку. У тебе є рівно десять хвилин.
Зінаїда випросталася, упустивши томик кишенькового детективу.
— Це ще що за новини? Ти як із чоловіком розмовляєш?
— Із колишнім чоловіком, — поправила Ксенія, дивлячись на Павла згори вниз. — Ти хотів жити з мамою, Пашо? Твоє бажання здійснилося, але не на моїй території. Збирай валізу.
Павло зблід. Його впевненість танула швидше, ніж дешеве вершкове масло на розпеченій сковороді.
— Ксюш, ти що?
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.