Чоловік спустив свою зарплату й зажадав банкет для свекрухи за мій рахунок. Сюрприз, який чекав на нього на порожній кухні

— Це ганьба! Що я матері скажу? Вона ж мене зжере.

— Скажи правду, що ти дуже економний син. Поліна встала, взяла свою чашку й попрямувала до раковини. Саме в цю мить у коридорі пролунав заливистий трель дверного дзвінка.

Денис підскочив так, ніби під ним вибухнула петарда. Він заметався маленькою кухнею, хапаючись то за рушник, то за порожню цукорницю. — Швидко! — зашипів він, схопивши Поліну за лікоть.

— Дістань ті свої суші, японську їжу оцю, наріж сир, зроби хоч щось! Поліна холодним рухом вивільнила руку. — Іди, відчиняй, гості чекають.

Денис, блідий, із потом на лобі, поплентався до передпокою. Клацнув замок. До квартири миттю вдерся важкий густий аромат пачулі, дорогої пудри й абсолютної зверхності.

Свекруха Римма Едуардівна — жінка монументальна в усіх сенсах. Вона носила норкову шубу так, ніби то була королівська мантія, а її погляд міг заморозити киплячу воду. Слідом за нею до квартири протиснулася Віолетта — зовиця, точна копія матері, але в худішому й тюнінгованішому варіанті, з губами, які завжди кривилися в легкій презирливій усмішці.

Поліна й родички чоловіка історично перебували в стані холодної дипломатії. Невістку вони відверто не визнавали, вважаючи надто простою, недостатньо амбітною й узагалі не рівнею їхньому золотому Денисові. Спілкувалися виключно на сімейних зібраннях, обмінюючись шпильками, загорнутими в обгортку фальшивої ввічливості.

Густий бас Римми Едуардівни заповнив передпокій. — Ми вже думали, ви там спите. — Привіт, мамо, Віто, привіт, — пробурмотів Денис, намагаючись загородити собою прохід на кухню.

— Який зал? Ми руки мити й за стіл.

Сил немає, у заторі на переїзді сорок хвилин простояли. Віолетта спритно відсунула брата плечем і скинула свої гостроносі чоботи. — Поліно, виходь, ми прийшли.

Поліна вийшла в коридор, на ній були прості домашні штани й затишний кардиган. Вона виглядала розслабленою і спокійною, що різко контрастувало з сіпаним Денисом. — Добрий вечір, Риммо Едуардівно, привіт, Віто!

— Ну, з днем народження тебе, чи що? Свекруха окинула її оцінювальним поглядом, ніби вирішувала, чи вартий товар заявленої ціни. — Роки минають, а ти все в одній вазі.

Хоч за це Денисові спасибі скажи, не розгодував. Віолетта хихикнула, поправляючи ідеально вкладене волосся. Вони пройшли на кухню й зупинилися.

Картина голого столу, відсутність запахів і абсолютна стерильність приміщення вдарили по їхніх шаблонах силою кувалди. Римма Едуардівна повільно обвела поглядом ідеальний порядок. Опустила очі на порожній простір обідньої зони…