Життя без прикрасА потім він, несподівано для всіх, попросив про дивну й не зовсім доречну в таку мить річ. Роман ледве підняв руку й попросив дати йому його верхній одяг, що висів на спинці стільця біля стіни. Послухняно, наче в глибокому трансі, жінка зняла куртку і подала її чоловікові.
Він суєтливо прочісував потайні кишені куртки, намагаючись знайти щось важливе. Дістати потертий, акуратно складений шматок паперу, поклав у її долоню й наказав обов’язково якнайшвидше за адресою, вказаною на тому клаптику, з’їздити.
Прошепотівши слабким голосом, що саме там наддадуть усі необхідні юридичні роз’яснення, він додатково поцікавився дітьми — де вони зараз і чому він не чує їхніх голосів. Діти по черзі підходили до металевого ліжка, притискалися до батька і шепотіли слова любові. Через деякий час серце зупинилося назавжди.
Оформлення документів і дорога додому пройшли для вдови в тумані, три наступні дні схожі на міраж. Бюрократія, організація прощання і поминального обіду виконувалися нею майже механічно, без повної участі розуму.
Трохи прийшовши до тями після похорону, Іра із шокуючим відчуттям усвідомила одну непростиму річ: у своєму болісному горі вона відвернулася від дітей у найтяжчий момент і ненароком залишила їх без батьківської підтримки. У хвилю відчаю в пам’яті сплив той самий загадковий передсмертний наказ Романа.
Це нагадування змусило її підскочити й миттєво перерити всі кишені куртки в пошуках того клаптика паперу. Хоч листок і пом’явся за кілька днів, напис на ньому залишився читабельним. Координати привели її в звичайний житловий район мегаполіса, забудований панельними будинками й потьмянілими фасадами. Тут не було ні глянцевих офісів, ні вітрин модних бутиків…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.