Чужий слід: загадка глухого лісу, що порушила спокій місцевих жителів

«Судова експертиза тоді підтвердила, що одне з загиблих — це сам Лось. Встановили збіг по стоматологічній карті й приблизним фізичним даним. Кримінальну справу закрили, Лося офіційно оголосили мертвим. Решту банди розгромили, а тих, хто вижив, посадили на тривалі терміни. Ми щиро вірили, що на цьому історія кровавої групи завершилася». Кравцов захлопнув папку й уважно подивився на Михайла. «Але тепер, після вашої несподіваної знахідки, у нас з’явилися дуже серйозні сумніви. Той підірваний бункер, де нібито загинув Лось, виявився абсолютно порожнім. Там не було ні грошей, ні великих партій контрабанди. При цьому у нас була точна агентурна інформація, що Лось ховає там мільйони». «Куди ж усе це зникло? Тепер нам стало зрозуміло: усе було сховано в інших тайниках, які ми тоді так і не змогли знайти. У тому величезному схроні, що ви виявили, і, можливо, ще деінде. А щодо трупа в бункері? Для такого професіонала неважко підкинути чужу невпізнанну трупу, спалити її до невпізнання, а самому спокійно втекти. Лось був дуже хитрий і міг так вчинити». «Отже, цей монстр усе ще живий і ховається десь на свободі. Він просто чекав довгі роки, коли все вщухне, аби безпечно повернутися за своїми мільйонами. А ви йому дуже серйозно перешкодили». Михайло замислився і спитав: «А чому він так довго не забирав свої гроші? Адже минуло двадцять років». Кравцов лише злегка знизав плечима. «Можливо, він фізично не міг повернутися в країну через проблеми з законом за кордоном. Може, просто чекав, коли суспільство й спецслужби остаточно забудуть його ім’я. А може, параноїдально боявся, що всі його тайники перебувають під постійним контролем. Або ж чекав, поки помруть свідки, які його особисто пам’ятають. Але, судячи з організованого стеження за вами, він і досі чудово контролює ситуацію». «Можливо, він таємно встановив датчики руху або приховані камери біля своїх старих схронів. Тож він негайно дізнався, що ви відкрили люк, і миттєво активізувався. Тепер він прагне вас знищити, щоб ви не дали офіційних свідчень і не допомогли нам вийти на його слід». Михайло похмурився, уявивши всю тяжкість свого становища. «Скільки це все може тривати?» «Доки ми його не знайдемо й не заарештуємо. Або поки він не спробує вас ліквідувати, і ми зловимо його на гарячому. Михайле Петровичу, я розумію, як вам важко. Але, будь ласка, потерпіть. Ми підняли всю стару агентуру, ретельно перевіряємо кримінальні зв’язки й піднімаємо пилюку з архівів». «У нас уже є перші реальні зачіпки. Один із колишніх спільників Лося, який відсидів свій строк і вийшов п’ять років тому, дав цікаві показання. Він стверджує, що Лось насправді живе в сусідній країні на розкішному ранчо під іншим іменем. Там він займається легальним фермерським бізнесом — розведенням породистої худоби. Але при цьому продовжує контролювати свої старі тайники через довірених людей тут». «Ми вже готуємо спільну спецоперацію з іноземними колегами. Але для цього потрібен час. Дипломатичні погодження й оперативна підготовка займають дні. Дайте нам тижні два — і ми все вирішимо. Потерпіти трохи». Михайло лише знеможено кивнув. Два тижні сидіти під охороною — нестерпно тяжко, але заради власного життя витримати можна. Пізно ввечері його відвезли назад додому під посиленою охороною оперативників. Дому він ліг у ліжко, але заснути не зміг. Постійно думав про безжального Лося, про жорстоку банду і про навислу смертельну небезпеку. Так минуло три нескінченні дні. Михайло сидів удома, нудьгував і відчував себе справжнім в’язнем. Він не міг піти в улюблений ліс, не міг займатися промислом, і навіть за хлібом у магазин ходив у супроводі озброєної охорони. Сусіди косо дивилися на цю картину і постійно шепталися за спиною. Михайло почувався загнаним звіром у власному помешканні. На четвертий день добровільного заточення йому знову подзвонив Кравцов. «Михайле Петровичу, пропонуємо тимчасово переїхати в обласний центр, в нашу конспіративну квартиру. Там буде простіше організувати охорону, і вам буде безпечніше. У маленькому селищі ви постійно на видноті, і будь‑який сторонній легко може вести спостереження. Згодні на переїзд?» Михайло серйозно замислився. З одного боку, він зовсім не хотів виїздити з рідного й звичного дому. Але з іншого — у місті під захистом стін і охорони дійсно було б безпечніше. Він важко зітхнув і погодився. «Добре. Коли мені потрібно бути готовим?» «Вже сьогодні ввечері. За вами приїде броньована машина рівно о шостій. Зберіть найнеобхідніші речі приблизно на тиждень». Ввечері Михайла оперативно забрали і повезли в обласний центр. Його поселили в службову конспіративну квартиру СБУ в самому центрі міста. Це була звичайна двокімнатна квартира на п’ятому поверсі типової багатоповерхівки. Вікна виходили у тихий закритий двір. У броньованих дверях тепер цілодобово чергували двоє озброєних оперативників, змінюючись через дванадцять годин. Самі вікна були броньовані, а скло — куленепробивне. Михайлу суворо пояснили нові правила безпеки. «Сидіть тут зовсім спокійно і не підходьте близько до вікон. Свіжі продукти ми вам будемо привозити за першою вимогою. Усе необхідне для життя тут є: телевізор, швидкий інтернет і зв’язок. Якщо що треба — просто дзвоніть дежурним хлопцям біля дверей. На вулицю виходити категорично заборонено, це смертельно небезпечно». Михайло залишився зовсім один у цій надійній, але тісній міській квартирі. Перші доби заточення пройшли більш-менш терпимо. Він дивився фільми, читав свіжі новини в мережі й телефонував своїм старим знайомим. Але на другу добу сильніше накотилася психологічна втома. З’явилося відчуття душної клітки й безвихідного замкнення. Михайло все життя звик до безкрайніх просторів, до свіжого повітря тайги й повної свободи. А тут його оточили чотири глухі стіни, охорона на дверях і сувора заборона виходити надвір. На третю добу він просто не витримав і сам подзвонив Кравцову. «Товаришу майоре, я тут скоро просто задихнуся від туги. Дайте можливість хоча б трохи прогулятися, хоч у найближчий парк піти подихати. Я погоджуюсь йти в супроводі охорони, але на вулицю мені вийти життєво потрібно». Кравцов довго мовчав у слухавці, зважуючи ризики, але таки погодився. «Добре, дозволяю, але лише у супроводі двох найкращих оперативників. І прогулянка триватиме недовго, максимум годину. Ми заздалегідь погодимо і перевіримо весь маршрут. Ніяких самовільних відхилень від плану». На четвертий день Михайла нарешті вивели на довгоочікувану прогулянку….