Життя без прикрасШрам на лівому боці давно перетворився на бліду смужку, ледь помітну під одягом. Раніше вона ненавиділа його, бачила в ньому символ власної наївності й дурості. Тепер дивилася інакше: як на медаль, доказ того, що вона пройшла через пекло, впала на саме дно і піднялася, ставши сильнішою, розумнішою, небезпечнішою.
— Не заваджу?
Вона обернулася на знайомий голос. Максим Єфімов стояв на алеї з двома стаканчиками кави в руках, у джинсах і картатій сорочці з закатаними рукавами, без білого халата, в якому вона звикла його бачити.
— Ярослав Миколайович просив передати: не затримуйся, завтра рада директорів, важливе рішення.
— Передай йому спасибі за турботу.
— Він пом'явся, переступаючи з ноги на ногу. — Аріно, у тебе знайдеться час для вечері? Не ділової. Просто вечері. Удвох, без протоколів і порядку денного.
Вона подивилася на нього — на людину, яка захистила її в той страшний день у лікарняній палаті, яка приходила перевірити її стан щовечора, поки вона лежала в клініці, яка терпляче чекала цілий рік, поки вона зцілиться тілом і душею. У його очах не було розрахунку чи користі, тільки щире захоплення і несмілива надія.
— Ти як ставишся до шашлику в «Вогнику» на Вайнера? Чи тобі потрібні ресторани з видом на місто і білими скатертинами?
Він розсміявся — легко, відкрито — і простягнув їй руку.
Вони йшли алеєю кладовища до машини разом, плечем до плеча, і їхні кроки звучали в унісон на гравійній доріжці. Сонце сідало, забарвлюючи небо в золото, кидаючи довгі тіні від старих дерев. Воно сяде, зануривши землю в темряву, але завтра обов'язково підніметься знову. Як і Аріна.
Наступна історіяСльози на могилі: що побачила сирота, коли підняла очі на незнайомця, який погладив її по головіЯке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.