Дружина сама підштовхнула чоловіка до ризикованого кроку, не підозрюючи, чим це для неї закінчиться

Почав він здалеку. Сказав, що нещодавно до неї нібито заходив Мирон. Не уточнив, ким той представився, лише назвав ім’я й став спостерігати.

Олеся відвела очі. Її пальці стиснулися на спинці стільця, плечі помітно напружилися, хоч вона й намагалася триматися звично.

— Ти його знаєш? — запитав Назар рівним тоном.

— Так, — відповіла вона після паузи. — Ми раніше працювали разом. А що йому було потрібно?

Назар витримав коротке мовчання.

— На свою дитину хотів подивитися.

Олеся зблідла. Кілька секунд вона не моргала, відкривала рота й не знаходила слів. Назарові вистачило цієї реакції, але він однаково продовжив:

— Отже, він має рацію? Ти скажеш, що не зраджувала мені? Чи вже час робити тест на батьківство?

Слова прозвучали важко. Олеся ніби отямилася й спробувала перевести розмову в звинувачення.

— Я стільки мучилася, щоб подарувати тобі сина, а ти ось так зі мною? — вигукнула вона. — Ти хочеш мене принизити?

— Якщо це моя дитина, чого тобі боятися? — спокійно відповів Назар.

Її обличчя спотворила злість. Забувши про сплячого малюка, Олеся почала кричати, що чоловік хоче втекти від відповідальності, що поводиться як боягуз, що зараз поїде до матері й він більше її не побачить. Потім зі сльозами кинулася збирати речі. Назар стояв посеред кімнати й розумів: колишнього довірливого життя вже не буде…