Ідеальна брехня свекрухи розбилася вщент: що я показала чоловікові, коли він увірвався у квартиру

— запитав дядько Міша, не обертаючись. Шурупокрут у його руках дзижчав, як зла оса.

— Щось на кшталт того. — Сабіна заклеювала скотчем третій мішок.

— Давно пора. Він дивився на тебе як на меблі. А меблі, Сабіночко, нині дорогі. Особливо антикварні.

Сабіна сумно посміхнулася.

— Я не антикварна, дядьку Мішо. Я просто вживана.

— Не кажи дурниць. Ти — вінтаж. У стані «мінт».

Замок встав на місце з важким солідним клацанням. Нові ключі лягли в долоню Сабіни важкою прохолодою.

— Це, — дядько Міша постукав викруткою по броненакладці, — витримає навіть болгарку. А вже якщо захочуть плечем вибити, нехай спочатку плече титанове куплять.

Він відмовився від грошей, але Сабіна силоміць сунула йому купюри в кишеню жилетки.

— Дякую, дядьку Мішо. У мене прохання. Ви, коли підете додому, якщо побачите їх, Олега та його матір, не кажіть нічого. І якщо почуєте крики тут, не викликайте поліцію відразу. Дайте мені хвилин десять.

Старий подивився на неї поверх окулярів. У його очах майнуло розуміння.

— Сабіно, ти розумна дівчинка, але пам'ятай про закони. Не бий їх. Краще знімай на відео.

— Я знаю.

Дядько Міша пішов. Сабіна закрила двері на всі оберти. Перевірила засувку. Тепер найголовніше. Вона витягла мішки на сходовий майданчик. Чотири величезні чорні пузирі. У них було все життя Олега в цій квартирі за три роки. Його комп'ютер вона акуратно поставила зверху, загорнувши монітор у його ж пуховик. Вона не вандал. Вона просто повертає чуже майно.

Залишалося 40 хвилин за навігатором Олега. У них була включена сімейна геолокація, на якій він сам наполіг, щоб контролювати її поїздки. Сабіна повернулася в квартиру. Квартира здавалася порожньою і напрочуд великою. Повітря стало більше. Вона пішла до сейфа. Маленька металева скринька в глибині шафи. Код знав тільки Олег. Точніше, вона знала, що він змінив його на день народження матері. 08.11. Примітивно...