Історія про те, чому ніколи не можна недооцінювати тих, хто здається слабшим

Тепер залишалося найскладніше — особисто доставити це вино своїм мучителям. Вона не могла просто прийти й без вагомого приводу запропонувати їм випити за компанію. Ці параноїки миттю запідозрили б смертельний підступ і вбили б її на місці.

Для такого візиту потрібна була максимально правдоподібна легенда. Потрібна була історія, яка логічно й переконливо пояснила б, чому жертва сама приносить їм алкоголь.

Лія вдягла найвідвертіше з того, що змогла знайти у своєму скромному гардеробі. Натягнувши коротку спідницю й обтислу кофту, вона зухвало яскраво нафарбувалася. Взявши важку сумку з трьома пляшками, месниця рішуче попрямувала до гаражного масиву.

Близько п’ятої години вечора дівчина впритул підійшла до потрібного боксу. Усередині виразно чулися грубі голоси, п’яний сміх і хрипкий звук старого радіоприймача.

Вона глибоко вдихнула крижане повітря й голосно постукала в іржаві металеві двері. Розмови всередині миттю стихли. «Хто там?» — підозріло й агресивно крикнув Геннадій.

«Це я, Лія, ви мене пам’ятаєте?» — відповіла вона максимально покірним тоном. Запала важка пауза, після якої пролунав брязкіт відсувного засуву, і двері повільно прочинилися.

Масивний Геннадій стояв просто в дверному прорізі, заступаючи прохід своїм тілом. За його широкою спиною виднілися решта троє спільників. Усі вони стояли з пляшками дешевого пива в руках і вкрай здивовано втупилися на нічну гостю.

«Чого тобі треба?» — грубо спитав старший брат, але в його голосі вже виразно звучав сальний інтерес. Лія придушила нудоту, що підступила до горла, і змусила себе привітно всміхнутися.

«Я прийшла вибачитися за те, що тоді так нерозумно поводилася. Не треба було так люто пручатися й кричати, адже ви просто хотіли трохи розважитися», — проворкувала вона. «Я багато думала, зрозуміла, що була дурепою, і тепер вирішила хоч якось загладити свою провину».

Із цими словами вона повільно дістала із сумки приготовані пляшки. «Ось, принесла вам чудове вино, дуже солодке й міцне», — додала Лія, простягаючи «подарунок».

«Давайте вип’ємо всі разом, і я на ділі покажу, що зовсім не тримаю на вас зла». Четверо бандитів недовірливо перезирнулися між собою. Цей візит був настільки несподіваним, що вони навіть не відразу знайшлися з відповіддю.

Першим тишу порушив Віктор, який голосно й гидко розреготався на весь гараж. «Ну ти даєш, сама до нас припхалася, та ще й із випивкою!» — зареготав він.

«Може, у неї й справді мізки стали на місце після нашого уроку», — підтримав брата Олексій. Він потягнувся до принесених пляшок, узяв одну з них і дуже підозріло подивився на світло. «А воно в тебе часом не отруєне, га?» — примружився молодший Синицин.

Лія лише безтурботно й легковажно знизала плечима на цей прямий випад. «Я сама вип’ю першою, якщо ви так сильно боїтеся», — цілком спокійно запропонувала дівчина.

Геннадій обмірковував ситуацію кілька довгих секунд, а тоді самовдоволено всміхнувся. «Раз уже сама прийшла миритися, то заходь, святкуватимемо перемир’я», — скомандував він. Вони грубо затягли гостю вглиб тьмяно освітленого гаража…