Життя без прикрасЧерез пів року Оля натрапила на Тамару Львівну в магазині. Та стояла біля каси, викладала на стрічку дешеві макарони, хліб, консерви.
Мала постарілий, втомлений вигляд. Оля пройшла повз, не привітавшись. Але на виході обернулася. Тамара Львівна дивилася їй услід. В очах була злість, але і щось іще. Розгубленість, можливо.
Оля вийшла на вулицю. Йшов сніг. Вона підняла обличчя до неба, підставила щоки холодним пластівцям. Вдома на неї чекала тиша, чиста квартира й чашка гарячого чаю.
Більше жодних дзвінків із вимогами, докорами, маніпуляціями. Тільки її власне життя, в якому вона нарешті могла дихати вільно.
Вона відкрила ноутбук, увімкнула музику. На екрані з'явилося сповіщення — повідомлення від колеги. Запрошення на корпоратив. Раніше вона б відмовилася, пославшись на сімейні справи. Тепер написала: «Прийду обов'язково».
Оля встала біля вікна, приклавши долоню до холодного скла.
За ним падав сніг, світили ліхтарі. Десь там, у цьому місті, Кирило та його мати розбиралися зі своїми проблемами. Без її грошей, без її підтримки, без неї. І це було правильно.
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.