Життя без прикрасКоли він випростався біля капота, суглоби неголосно клацнули. Старий не обурився, не став підвищувати голос і не зажадав пояснень. Він лише глянув на Ратникова з-під густих сивих брів і рівно промовив:
— Документи я вам уже передав, інспекторе.
Голос у нього був тихий, низький, із шорсткою хрипотою. Такі голоси не намагаються перекричати шум. Вони змушують слухати навіть там, де довкола гримить хаос.
— Усе необхідне там є, — додав Савелій Андрійович. — Машина техогляд пройде, страховка чинна, права при мені. Я їхав без перевищення. На якій підставі ви дозволяєте собі такий тон?
Ратников промовчав. Він вийняв із прозорої папки посвідчення і реєстраційні папери, покрутив їх між пальцями, ніби то були не документи, а якесь сміття, і жбурнув на узбіччя.
Климов коротко хмикнув і дістав телефон. Знімати він збирався явно не для службової фіксації. Йому хотілося зберегти кумедний, як йому здавалося, ролик для чужого сміху.
— Ти ще мене вчитимеш? — Ратников ступив ближче, майже нависнувши над старим. — Правильний який знайшовся.
Від нього тягло дорогим різким одеколоном, змішаним із запахом спеки, пилу й недавньої їжі.
— Підозріло виглядаєш, діду. Машина стара, сам ледь стоїш. Що везеш? Нелегальне щось?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.