Молодий чоловік із дитбудинку взяв до себе трьох дітей загиблого друга, не підозрюючи, як сильно це змінить його життя

Перше побачення минуло біля широкої міської річки. Вони йшли вздовж води, махали катерам, сміялися з дрібниць і дивувалися, як легко говорити з майже незнайомою людиною. Потім звернули до першого кафе на шляху. Воно виявилося вегетаріанським, і Мирон спершу розгубився, але Олеся усміхнулася так, що він вирішив залишитися. Вони куштували незвичні страви й почувалися так, ніби цей вечір давно був їм обіцяний.

На другому побаченні були ресторан, приглушене світло й пляшка вина. Мирон дивився в сяйливі очі Олесі й розумів: відпускати її не хоче. Після щасливого часу квітів, прогулянок і довгих розмов він освідчився на даху багатоповерхівки. Олеся розплакалася й одразу сказала так. Весілля вирішили влаштувати без розмаху, тільки для своїх. Мирон зателефонував Остапові, попросив приїхати, і той розсміявся в слухавку: як можна сумніватися, брате, звісно, буду.

Остап приїхав до нового палацу одружень підтягнутий, засмаглий, із морською виправкою. На церемонії він не міг відвести очей від нареченої друга: темне волосся спадало на плечі, у зачісці поблискувала діадема, біла сукня здавалася невагомою. Він щиро привітав молодят, добре погуляв на святі й привіз незвичайні подарунки. Серед них була в’ялена солона риба…

За кілька місяців саме до тієї риби Олесю потягло з таким апетитом, що Мирон одразу насторожився. Тест підтвердив вагітність. Вони сміялися, обіймалися на тісній кухні, будували плани, а невдовзі пішли на обстеження. На екрані обоє майже нічого не розуміли, аж поки лікарка не усміхнулася й не сказала, що дітей буде троє: два хлопчики й дівчинка.

Олеся зблідла.

— Троє?

Мирон міцно стиснув її руку.

— Виростимо всіх. Чуєш? Усіх.

Та біля медичного центру вона все одно заплакала. Казала, що сама живе від зарплати до зарплати, що вдома хвора мати з інвалідністю, що вони ще не встигли стати на ноги. Куди їм одразу троє? Мирон слухав, не перебиваючи.

— Діти — це щастя, — сказав він нарешті. — Я допоможу твоїй мамі, знайду підробіток, працюватиму більше. Не дам вам бідувати.

Почалося тривожне й світле чекання. Після роботи вони гуляли в парку, мріяли про великий будинок, хоча поки тулилися в квартирі, де кожна зайва шафа заважала. На восьмому місяці лікарі запропонували Олесі лягти на збереження. Трійня могла з’явитися раніше строку, і вона погодилася…