Молодий хірург узявся за складну операцію бідної пацієнтки, не підозрюючи, що її слова змінять його життя

— Зоряна сказала, що мені варто уважно подивитися на жінку, яка подасть цей чай.

Сказавши це, він одразу пошкодував. Фраза прозвучала як незграбна спроба флірту, а він найменше хотів здаватися людиною, яка користується чужою дивакуватістю для знайомства.

Дарина, однак, не зніяковіла. Тільки хмикнула.

— Зоряна завжди говорила загадками. Іноді вгадувала, іноді просто влучала в болюче місце. Беріть збір, лікарю. Допоможе — прийдете ще. Не допоможе — шкоди не буде.

У цю мить двері до задньої кімнати прочинилися, і звідти визирнув хлопчик років шести. Темне волосся стирчало після сну або довгого сидіння над зошитом, обличчя було серйозне не за віком.

— Тітко Дарино, я все дописав. Можна печиво?

Побачивши незнайомця, він завмер біля одвірка.

— Можна одне, Назаре, — відповіла Дарина, і голос її раптом став м’якшим. — Іди, не бійся. Це лікар.

Хлопчик підійшов обережно, зупинився поруч із нею й уважно подивився на Мирона знизу вгору.

— Добрий день. Ви людей лікуєте?

— Лікую.

— А боляче?

— Іноді. Але я стараюся, щоб потім ставало краще.

Назар подумав, ніби оцінював відповідь, потім узяв печиво з банки й повернувся до кімнати. Дарина дивилася йому вслід так, що Мирон одразу зрозумів: тут є історія, до якої не можна торкатися без дозволу.

— Син? — усе ж спитав він обережно.

— Племінник. Син моєї старшої сестри.

Відповідь була коротка, із зачиненими дверима наприкінці. Мирон не став стукати в них далі. Попрощався, вийшов на вулицю і лише вдома, заварюючи першу чашку збору, зрозумів, що думає не про смак трав, не про Зоряну і навіть не про власний діагноз. Він думав про сіро-зелені очі Дарини й про хлопчика, який так серйозно спитав, чи лікує лікар людей.

Чай вийшов терпкий, із сухою гірчинкою й теплим запахом літа, якого за вікном уже давно не було. Мирон тримав чашку обома руками й сердився на себе за дивну м’якість, із якою згадував крамницю. Він прийшов туди майже з упертості, щоб спростувати чужі слова, а пішов із відчуттям, ніби в його розміреній порожнечі відкрилася щілина, крізь яку потягло живим повітрям…