Нічний гість: що побачила дружина у відображенні дзеркала, коли чоловік думав, що вона спить

Стукіт у двері повторився, голосніше. — Відчиніть двері! Поліція! Валентина стояла нерухомо, дивлячись на чоловіка. А він дивився на неї, і в його очах було стільки болю, стільки почуття зради, що їй захотілося провалитися крізь землю. Але вона не відступила, не відвела погляду. І першою до дверей пішла вона. Валентина повернула ключ у замку, відчинила двері. На порозі стояли двоє: молодий хлопець у формі та старша жінка, обидва з серйозними обличчями. Хлопець першим переступив поріг, оглянув коридор, його погляд зупинився на Геннадієві з сумкою в руках. — Добрий вечір! Надійшов виклик з цієї адреси. Ви викликали? Валентина кивнула, не знаходячи слів. Жінка-поліцейська пройшла в квартиру, зачинила за собою двері. — Що трапилося? — Він… — Валентина показала на чоловіка. — Мій чоловік зламав мій сейф. Там мої гроші від продажу квартири. Він зламав замок і забрав усе. Геннадій стояв біля стіни, притискаючи сумку до грудей. Обличчя його було сірим, лоб блищав. Він мовчав, тільки важко дихав. — Громадянине, покажіть, що в сумці, — молодий поліцейський ступив ближче. — Це мої гроші, — хрипко промовив Геннадій. — Наші сімейні гроші. — Не твої! — викрикнула Валентина, і голос її зірвався. — Це моя спадщина від маминої квартири. Ти не мав права! — Громадянине, відкрийте сумку, — повторив поліцейський суворіше. Геннадій повільно опустив сумку на підлогу, розстебнув блискавку. Всередині лежали акуратні пачки купюр, перетягнуті банківськими стрічками. Жінка-поліцейська присіла, зазирнула в сумку, потім подивилася на Валентину. — Це ваші гроші? — Так. Я продала квартиру батьків два місяці тому, поклала гроші в сейф. Три з половиною мільйони. — У вас є документи, що підтверджують? — Є, зараз принесу. Валентина пройшла в спальню на ватних ногах, відкрила шухляду комода, дістала папку з документами. Договір купівлі-продажу, розписка про отримання грошей, виписка з банку. Все акуратно підшито, складено. Вона принесла папку поліцейським. Жінка гортала документи, кивала. Молодий поліцейський стояв поруч з Геннадієм, не зводячи з нього очей. — Документи в порядку. Гроші справді ваші, — жінка закрила папку, подивилася на Геннадія. — Громадянине, ви можете пояснити, навіщо намагалися викрасти гроші дружини? Геннадій мовчав, дивлячись у підлогу. Щелепи його були стиснуті, на вилицях грали жовна. — Відповідайте на запитання. — Мені потрібні були гроші, — вичавив він нарешті. — Терміново потрібні були. — Навіщо? Валентина ступила до нього, поліцейський підняв руку, зупиняючи її. — Геннадію, навіщо тобі так терміново знадобилися гроші, що ти готовий був обікрасти власну дружину? Він підняв на неї очі, і в них було стільки туги, стільки відчаю, що Валентина на мить відчула укол жалю. Але тільки на мить. — Я програвся, — сказав він тихо. — Програвся в карти. Заборгував грошей. Багато заборгував. Тиша. Валентина дивилася на нього, не вірячи почутому. — Що? — прошепотіла вона. — Ти? В карти? Коли? — Останні півроку, — він провів рукою по обличчю, раптом постарівши років на десять. — Мене Вадик з роботи затягнув. Казав, що це просто розвага, по дрібницях. Спочатку так і було. Я вигравав навіть. Потім почав програвати. Думав, відіграюся, взяв у борг. Не відігрався. Взяв ще. І ще. — Скільки? — запитала Валентина, і голос її був крижаним. — Скільки ти винен? Геннадій помовчав, потім видихнув: — Два мільйони. — Два мільйони? — Вона схопилася за стіну, щоб не впасти. — Два мільйони? — Так. І це не банк, Валю. Не мікропозики. Це… це серйозні люди. Вони дали термін до завтра. Сказали, якщо не поверну — начувайся. — Господи! — вона закрила обличчя руками. — Господи боже мій! Жінка-поліцейська переглянулася з напарником, дістала блокнот. — Коли і де це відбувалося? Назвіть адреси, імена людей, які давали гроші в борг. Геннадій назвав адресу — підвал якогось кафе на околиці міста, імена: Вадик, Серьога, ще хтось на прізвисько Бик. Жінка записувала, ставила уточнюючі запитання. Валентина слухала і не впізнавала людину, яка говорила. Це був її чоловік? Геннадій, з яким вона прожила 30 років, який завжди був таким правильним, таким відповідальним? Колишній військовий, офіцер, людина честі? Гравець? Боржник? — І що ти збирався робити з моїми грошима? — запитала вона, коли він замовк. — Віддати борг і жити далі, ніби нічого не сталося?