Життя без прикрасВона повернулася до дому, не знаючи, що її тиху молитву почув Олексій із балкона. Обійнявши Ларису за плечі, він дивився в нічний сад. Колись він не знав родинного тепла, а тепер мав дім, кохану жінку, близьких людей. Він знайшов своє місце й справу, допоміг Світлані Романівні впоратися з бідою, Максиму — боротися із залежністю. Мабуть, щастя й полягало в цьому: любити, бути коханим і потрібним, жити так, щоб твоє життя щось важило ще для когось.
У флігелі поруч із заснулою Марією лежав Максим і теж не спав. Ще недавно він був на дні: залежність зламала його, борги заплутали, довіру бабусі він зрадив. Тепер поруч була кохана жінка. Була робота, яка ладилася, повернута близькість із бабусею та друг, який став майже братом.
Наступного ранку дім заливало сонце. За спільним сніданком Світлана Романівна дивилася на двох онуків — рідного й знайденого — та на двох дівчат, які тепер теж увійшли до родини. Переповнена вдячністю, вона непомітно змахнула сльозу зморшкуватою рукою.
— Ну що, родино, чим сьогодні займемося? — запитала вона з усмішкою.
— Ми з Максимом завершуємо важливий проєкт, — відповів Олексій. — Залишилося перевірити деталі.
— А ми з Марією хочемо з’їздити по штори до флігеля, — сказала Лариса. — Світлано Романівно, поїдете з нами?
— Із задоволенням, дівчата.
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.