Життя без прикрас— У машину, — відповіла Лена.
Раїса Степанівна раптом випросталася, ніби зібрала останні сили для удару.
— Гаразд. Ми підемо. Але ти ще приповзеш і проситимеш пробачення.
Лена ледь усміхнулася.
— Ні.
— Та кому ти така потрібна? Холодна, бездітна, егоїстична.
Артем сіпнувся.
— Мамо, досить.
Але прозвучало це надто тихо. Надто пізно.
Усередині Лени остаточно зачинилися останні двері. Остання надія на те, що чоловік колись зміниться, що одного дня зрозуміє, що попросить пробачення не для годиться, а по-справжньому.
І раптом вона ясно усвідомила: любові більше немає.
Вона не зникла за один день. Її не вбила одна сварка. Вона йшла повільно — після кожного його мовчання, після кожного «потерпи», після кожного вечора, коли він обирав зручність замість неї.
— Артеме, — спокійно сказала Лена, — я подала на розлучення.
Тиша виявилася гучнішою за крик.
Навіть вантажники на секунду сповільнилися.
Артем зблід.
— Що?
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.