Після оголошення про розлучення свекруха виставила невістці рахунок за їжу, воду й прання. Відповідь Марини виявилася зовсім не грошовою.

Вона вдягла рожевий пуховик, всунула ноги в чоботи й підхопила сумку, не зважаючи на стійкий запах котячого протесту. Евеліна квапилася так, ніби зайва хвилина поруч із несправдженим власником квартири могла зробити її співучасницею його боргів.

Денис кинувся слідом і запитав, куди вона зібралася. Дівчина, не озираючись, відповіла, що йде до бібліотеки шукати безкоштовний інтернет. Вхідні двері грюкнули з такою силою, що удар прокотився кімнатами й остаточно підбив риску під її коротким знайомством із майбутньою «родиною».

Клара Захарівна повільно опустилася на диван. Зникли і переможна постава, і командний тон. Вона дивилася на порожнє місце, де щойно стояла можлива нова невістка, і шепотіла синові, що не розуміє, як таке могло статися.

Марина підійшла до столу, підняла завірену копію й акуратно повернула її в конверт. Документ був надто важливий, щоб залишати його в тремтячих руках Дениса. Тепер вона говорила вже не як людина, що захищає куток у чужому домі, а як законна спадкоємиця, яка встановлює строк виїзду.

Вона дала їм три дні — рівно стільки, скільки вони відвели їй на пошуки житла. Дозволила забрати каструлі, диван, телевізор, старий посуд і навіть штори з кімнати. Усе, що справді належало Кларі Захарівні й Денисові, могло вирушати разом із ними.

До вечора неділі мала приїхати будівельна бригада. Марина збиралася почати капітальний ремонт і знести частину внутрішніх стін. Якщо колишні господарі становища не встигнуть звільнити квартиру, їхні речі поїдуть у гараж разом із будівельним сміттям…