Після п’яти років ув’язнення чоловік насамперед вирушив на могилу коханої, але біля надгробка помітив дещо дивне

Уночі Роман майже не склепив очей. Перед ним знову й знову поставали висічені цифри, відсутній запис у кладовищенському журналі й обличчя Оксани того останнього вечора. На ранок він вирішив звернутися до Богдана, друга дитинства, який служив у поліції. Вони не бачилися кілька років, але колись Роман довіряв йому беззастережно.

Дорогою крізь жваві вулиці місто здавалося Романові незвично галасливим і чужим. Перед скляними дверима відділку він затримався: сам лише вигляд форми й службових коридорів повертав неприємні спогади. Зібравшись із духом, він усе ж увійшов.

Богдан сидів перед монітором. Побачивши відвідувача, він спершу завмер, а тоді швидко підвівся.

— Романе? Не чекав зустріти тебе тут. Як ти?

— Бувало й краще, — втомлено відгукнувся той. — Мені потрібна допомога. Я побував на могилі Оксани, і там усе не так.

Богдан указав на стілець і мовчки вислухав розповідь про пам’ятник, дивні дати й відсутність запису. У міру того як Роман говорив, здивування на обличчі друга поступалося настороженості.

— Ти певен, що не переплутав ділянку?

— Я бачив її ім’я. Але дата смерті стоїть раніше аварії. Доглядач перевірив журнал — такого поховання в реєстрі немає. Мені треба зрозуміти, що сталося.

Богдан замислився. Родина Левченків мала великий вплив, а батько Оксани, Григорій, умів змушувати людей мовчати. Будь-яка необережність могла коштувати поліцейському роботи, однак залишити друга наодинці з такою таємницею він не зміг.

— Гаразд. Переглянемо документи, але діяти доведеться дуже обережно. Без доказів проти таких людей іти не можна.

Вони знайшли матеріали аварії, після якої Оксану офіційно оголосили загиблою, а Романа на підставі цих документів визнали винним у її смерті. Спочатку папери виглядали переконливо. Але при уважному порівнянні почали проступати помилки: у свідоцтві про смерть бракувало точних відомостей, формулювання суперечили одне одному, а в одному зі звітів замість Оксани згадувалася Марина — жінка іншого віку й із зовсім іншою біографією.

Богдан кілька разів звірив дані й відкинувся на спинку крісла.

— Тут стверджується, що в аварії загинула Марина. Водночас свідоцтво виписане на Оксану. Це не звичайна описка: хтось поєднав відомості про двох різних жінок.

— Отже, Оксана могла вижити? — тихо спитав Роман.

— Документи допускають саме це. І якщо підміну зробили навмисно, її сліди приховували дуже старанно.

Богдан пообіцяв продовжити перевірку, попередивши, що за фальшивим записом може стояти не одна сімейна таємниця. Роман вийшов із відділку з тягарем у грудях, але разом із ним з’явилася надія. Нарешті він отримав підтвердження, що п’ять років провини могли бути збудовані на ретельно підготовленій брехні…