Після п’яти років ув’язнення чоловік насамперед вирушив на могилу коханої, але біля надгробка помітив дещо дивне

Богдан виявив у старих відомостях про нерухомість занедбаний маєток, що належав Григорію Левченку. Уночі друзі вирушили туди порожньою ґрунтовою дорогою. Високі дерева зімкнулися над машиною, місячне світло ледь пробивалося крізь гілля, а попереду не було жодного житлового будинку.

Іржаві ворота майже губилися в тіні. Роман заглушив двигун, і тиша, що настала, здалася особливо густою.

— Усе веде сюди, — неголосно сказав Богдан.

Вони насилу розсунули стулки й пішли зарослою стежкою до невеликого будинку. Будівля виглядала давно покинутою, однак її відлюдність здавалася не випадковою. Двері виявилися незамкненими. Усередині пахло вогкістю й старим деревом; слабке світло проникало крізь розбите вікно й вихоплювало з темряви меблі під запиленими чохлами.

Богдан увімкнув ліхтарик і почав фіксувати огляд будинку в межах розпочатої перевірки. У дальній кімнаті вони знайшли дерев’яну скриню з простим навісним замком. Виявивши її, Богдан повідомив про знахідку черговій групі й лише після цього зламав замок. Під кришкою лежали договори, пожовклі папери й перев’язані пакунки листів.

Роман одразу впізнав почерк Оксани. Руки в нього затремтіли, коли він розгорнув перший аркуш.

«Любий Романе, я не знаю, чи дійдуть до тебе ці рядки, але однаково пишу. Мене утримують тут проти моєї волі. Батько повторює, ніби чинить заради мого блага. Він знає, що я чекаю на нашу дитину, і хоче знищити все, що пов’язує мене з тобою. Але змусити мене забути він не зможе».

Літери розпливалися перед очима. У наступних посланнях Оксана розповідала про самотність, спроби зберегти розсудок і надію колись дати про себе знати. Із листів ставало зрозуміло: батько змусив її прийняти іншу особистість, щоб колишня Оксана Левченко наче перестала існувати…

— Вона шукала спосіб передати тобі звістку, — глухо сказав Богдан. — А хтось робив усе, щоб ці листи ніколи до тебе не дійшли.

Серед решти паперів виявилися сліди незаконних переказів, підроблені угоди й розпорядження, пов’язані з приховуванням матеріалів аварії. Знайдене підтверджувало: йшлося не лише про жорстокість владного батька. Григорій вибудував цілу систему обману, у якій підроблена смерть доньки була лише однією частиною.

Роман притис листи до грудей. Тепер він точно знав, що Оксана не загинула, а їхня дитина могла бути живою. Біль від утрачених років нікуди не зник, але поверх нього підіймалася тверда рішучість. Богдан забрав коробку з документами для передачі слідству, а Роман розумів: ці аркуші здатні зруйнувати владу людини, яка перетворила їхні життя на брехню…