Після п’яти років ув’язнення чоловік насамперед вирушив на могилу коханої, але біля надгробка помітив дещо дивне

Пізніше Оксана привела Максима до парку й представила Романа як давнього знайомого. Хлопчик ганяв доріжкою м’яч; його карі очі сяяли, а в рухах було стільки безтурботної енергії, що Роман на мить забув про все пережите.

Коли Максим підбіг до матері, Роман опустився перед ним на одне коліно.

— Привіт, чемпіоне. Бачу, футбол тобі до душі?

Хлопчик охоче кивнув, і розмова зав’язалася напрочуд легко. Вони заговорили про улюблені команди й гру з м’ячем. Роман дослухався до кожного слова, помічав усмішку сина й водночас відчував радість і гіркоту. Перед ним стояла рідна дитина, чиї перші роки минули без нього.

Ця зустріч була лише початком, але вона дала йому те, чого не змогли відібрати ні в’язниця, ні фальшиві документи: можливість налагодити зв’язок із сином. Ідучи з парку, Роман твердо вирішив, що більше нікому не дозволить розлучити їх.

Тим часом вони почали готувати докази проти Григорія. Богдан систематизував знайдені матеріали, організував спостереження й продумав безпечний порядок дій. Оксана допомогла зіставити папери й пояснила, які з них пов’язані з таємними справами батька та його відлюдним офісом. Усі розуміли ризик, але влада Григорія вже не здавалася невразливою.

— Він завжди вважав, що кожен із нас надто слабкий, — сказала Оксана. — Але разом ми зможемо йому протистояти.

Роман подивився на неї й Богдана. Довгі роки він залишався сам на сам із провиною та відчуттям безвиході, а тепер поруч були люди, готові йти до кінця. Йшлося вже не лише про відновлення справедливості. Треба було повернути власне життя й уберегти Максима від людини, яка звикла розпоряджатися чужими долями.

Григорій невдовзі дізнався про їхні дії. Його люди повідомили, що Богдан отримав документи, а Оксана зустрічалася з Романом. Усвідомлення втрати контролю привело його в лють. Особливо небезпечним для нього було те, що донька перестала підкорятися й могла розкрити відомості, які роками залишалися таємницею.

Наступного ранку Оксані зателефонував батько. Він говорив стримано, майже спокійно, але за цією стриманістю чувалася погроза.

— Ти зайшла надто далеко. Я ж попереджав, чим закінчується зрада. Невже готова ризикувати безпекою Максима?

На кілька секунд страх знову скував Оксану. Потім вона згадала, що більше не сама, обірвала дзвінок і негайно вирушила до Романа з Богданом. Побачивши її зблідле обличчя, вони зрозуміли все раніше, ніж вона заговорила.

— Батько знає про наші плани. Він пригрозив забрати Максима…