Після слів матері чоловік заявив дружині, що п’ять років її терпів, вигнав тещу й зажадав, щоб вона пішла на другу роботу. Але її відповідь змінила хід розмови

На порозі стояла Тетяна Федорівна. Вона побачила наполовину оновлений коридор, уривки старих шпалер, розкидані інструменти й сваху, яка з апетитом обідала на кухні. Губи свекрухи відразу стиснулися, а обличчя стало таким, ніби все, що відбувалося, було особистою образою.

— Добрий день, — процідила вона, знімаючи взуття. — Я Льоші пиріжки з капустою принесла. А то бідолаха голодує, поки тут ремонтами розважаються.

Ніна Степанівна гостинно махнула рукою в бік столу, запросила гостю приєднатися до обіду й запропонувала гарячої картоплі із салом. Тетяна Федорівна підійшла ближче, уважно оглянула сковороду й зневажливо фиркнула.

— Моєму синові така їжа протипоказана. Робота в нього важка й шкідлива, а ви ще й холестерином годуєте. Поберегли б зятя: він і так усю сім’ю на собі тягне.

Ольга з помітним стуком поклала виделку. Ніхто, сказала вона, не змушує Льошу здійснювати подвиги. Ніна Степанівна безкоштовно привозить їм продукти й тим самим допомагає заощаджувати, тож влаштовувати тут виставу не слід. Свекруха випростала спину й із натиском перепитала: «Безкоштовно? Знаємо ми таку доброту. Сьогодні курку привезла, завтра тут оселиться й почне розпоряджатися на чужій житлоплощі».

Образа важко зависла над столом. Ніна Степанівна не любила скандалів, але терпіти приниження теж не збиралася. Вона повільно промокнула губи серветкою й рівним голосом зауважила, що ніколи не жила чужим коштом. А свасі краще піти, поки гаряча картопля не опинилася в неї за коміром.

Тетяна Федорівна судомно ахнула, притисла долоню до грудей і стрімко вискочила в передпокій. Двері грюкнули з такою силою, що на верхній полиці шафи здригнулися коробки й посипався залежалий пил.

— Не бери близько до серця, мамо. У неї осіннє загострення, — спробувала віджартуватися Ольга. Вона знову взяла виделку, однак продовжувати обід уже не хотілося…