Після сварки дружина знепритомніла, а вранці чоловік побачив на кухні дещо таке, від чого відступив у жаху

Якщо вона залишиться в цій квартирі, одного дня він просто заб’є її до смерті через неправильну температуру чаю чи випадкову пляму. Цієї ночі вона лягла на диван у вітальні, натягнувши плед до самого підборіддя. Спати було неможливо, кожен вдих віддавався болем у пошкоджених кістках.

У густій темряві кімнати визрівав план втечі. Ранок ударив по нервах тупою пульсацією в обличчі. Шкіра палала.

Оксана насилу повернула голову й натрапила на погляд чоловіка. Богдан стояв у дверному прорізі, розглядаючи її з відстороненою, холодною цікавістю.

— Завтра приїжджає мати, — кинув він замість привітання.

— Сподіваюся, не забула?

Оксана сіла, намагаючись не виказати стогону.

— Пам’ятаю.

Він підійшов упритул.

Ні краплі каяття в очах, лише сухий діловий розрахунок. Із кишені штанів на плед упав новенький вузький тюбик.

— Замаж це неподобство! — Він кивнув на її синець.

— Узяв уночі в цілодобовій аптеці. Консультантка сказала, що перекриває все. Мати не повинна бачити цей бруд.

Пальці Оксани зімкнулися на холодному пластику тюбика.

— Сніданок готовий? — поцікавився він буденним тоном.

— Я зараз усе зроблю.

Вона механічно підвелася, ігноруючи простріли в боці. За двадцять хвилин він поглинав їжу, не відриваючись від стрічки новин на екрані телефона.

— Сядь! — наказав Богдан, не підводячи очей.

— Поїж. Виглядаєш як примара, мати точно помітить.

Оксана опустилася на стілець.

Їжа здавалася пластиковою. Шматок не ліз у горло, але вона змушувала себе жувати, дивлячись у тарілку. Усередині неї ніби запустився таймер зворотного відліку, настирливий і чіткий.

— Після роботи заїду в магазин, — повідомив він, підводячись із-за столу. — Куплю матері добрий коньяк.

Проходячи повз, він ковзнув долонею по її волоссю.

Від цього фантомного жесту ніжності до горла підкотила нудота, змішана з тваринним страхом.

— До вечора. І не забудь про крем.

Замок клацнув. Оксана просиділа нерухомо хвилин із п’ять, потім підійшла до вікна. Темний автомобіль чоловіка виїхав із двору й розчинився в потоці машин.

У цю мить невидимий трос, що утримував її в цій клітці, з тріском луснув. Вона дістала запасний телефон і набрала номер сусідки.

— Галино Іванівно, — голос пролунав тихо, але твердо, — можна до вас зайти? Мені потрібна допомога.

За п’ять хвилин старенька сплеснула руками, оглядаючи її обличчя.

— Боже мій, Оксаночко, що ж цей ірод із тобою зробив?

Сидячи на затишній кухні Галини Іванівни й притискаючи до ребер пакет із льодом, Оксана ковтнула міцного солодкого чаю.

— Учора ввечері через печеню, — глухо промовила вона, — я так більше не можу.

— Я боюся, що одного дня він мене просто вб’є.

— І правильно боїшся, — жорстко кивнула пенсіонерка. — Такі не зупиняються.

— Спочатку ляпас, потім кулак, а потім…

— Я хочу написати заяву в поліцію. — Оксана відставила чашку. — У мене є фотографії за останні кілька місяців.

— Розумниця! — Галина Іванівна стиснула її вільну руку. — Це правильно. А я можу дати свідчення як свідок.

— Я чула, як він кричить, як ти плачеш. Мій перший чоловік Петро теж був звіром. Двадцять років я терпіла, поки до лікарні не загриміла.

— А сусіди робили вигляд, що оглухли. З тобою я такого не допущу.

Клубок підкотився до горла, але Оксана змусила себе проковтнути сльози.

Три роки вона варилася в персональному пеклі, думаючи, що нікому до неї немає діла.

— Дякую вам, — прошепотіла вона.

Вони почали діяти.

Оксана ввімкнула диктофон, і сусідка докладно розповіла про те, що чула: про крики, глухі удари й ридання.

— Я не повернуся додому, — сказала Оксана, прибираючи телефон. — Спочатку — в поліцію, потім — до подруги. Ми разом навчалися. Софія давно пропонувала пожити в неї.

— Дій, — схвалила старенька, — і взагалі не виходь із ним на зв’язок.

Повернувшись до своєї квартири, Оксана витягла невелику валізу. Дивитися на безкінечні ряди суконь і косметики, на своє минуле життя було важко.

Усередину лягли лише документи, ноутбук і пара комплектів одягу. Застебнувши блискавку, вона обвела поглядом ідеальний порядок вітальні. Це був не дім, це була стерильна, гарна в’язниця…