Життя без прикрасУдома вона не стала плакати. Не стала метатися кухнею, вигадуючи, як усе пояснити Романові. Натомість відкрила ноутбук і зробила те, про що думала вже давно, але боялася зізнатися навіть собі: почала шукати квартиру.
Їй не потрібна була розкіш. Маленька, чиста однокімнатна квартира, де ніхто не відчинятиме двері своїм ключем і не перевірятиме, чи вимита плита. Де Роман не бурчатиме, що вечеря не готова, а Лариса Григорівна не зателефонує о сьомій ранку з наказом купити їй ліки, бо «ти ж усе одно їдеш повз». Місце, де можна зачинити двері й не чекати звинувачень.
Потім Олеся відкрила новий файл і почала складати список речей. Спершу машинально, за звичкою проєктної менеджерки, яка звикла все фіксувати. Потім дедалі уважніше. Диван у вітальні — куплений з її премії. Кухонна техніка — її гроші. Посуд, штори, телевізор, пральна машина, пилосос, частина меблів, килим, шафа для книжок. Вона зберігала чеки, гарантійні талони, виписки, електронні листи з магазинів. Роман сміявся з її педантичності, називав це «канцелярським свербежем». Тепер ця звичка ставала захистом…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.