Життя без прикрасМати казала, ти купити мав, а то бутербродів хочеться, — долинув із кухні вередливий баритон Дениса.
Сергій розправив плечі. Повільно, дуже обережно він прибрав конверт із пухкою пачкою купюр назад у внутрішню кишеню куртки й ретельно застебнув блискавку аж догори. Потім нахилився, вхопив обидва гігантські пакети за ручки, підняв їх із підлоги. М’язи на руках натягнулися.
Почувши шелест целофану, в коридор висунулася Зінаїда Павлівна. Побачила сина, який стояв біля вхідних дверей, обвішаний провізією, і здивовано звела брови.
— Ти куди це попер? Ану став на місце! Зовсім уже здурів зі своєю мимрою.
Сергій подивився на неї. Він подивився на матір не очима слухняного хлопчика, а поглядом людини, яка щойно зрозуміла, що її технічно обдурили.
— Смачного, Зінаїдо Павлівно. Хай Дениско не вдавиться, — рівним, майже крижаним тоном відповів Сергій.
Він розвернувся, штовхнув двері спиною і вийшов на сходовий майданчик.
— Підкаблучник, я тобі більше ні копійки не дам! — долинуло віддалене соло материного сопрано з глибини коридору…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.