Життя без прикрасЦе мовчання виявилося гучнішим за Назара. Я чула, як у саду шарудить листя, як мама перекладає пиріжки в пакеті, як батько дедалі сильніше дряпає нігтем стільницю. Їм усім було незручно, але не від того, що брат знову просив у мене гроші. Їм було незручно від моєї відмови, ніби я порушила давно заведений порядок, де один просить, другий закриває, а решта роблять вигляд, що так і має бути.
— Лесю, ну не при всіх би, — тихо дорікнула мама.
— При яких усіх, мамо? — спитала я. — Ми ж сім’я.
Слово вискочило саме, і в повітрі на секунду стало тісно. Мама замовкла, батько підвів очі, а Назар кинув недоїдений пиріжок у пакет і пішов до машини. Дверцята грюкнули так голосно, що з яблуні осипалося кілька сухих пелюсток.
Потім батько довго говорив із ним біля хвіртки. Я слів не чула, тільки низький, тиснучий голос. Тоді мені здавалося, вони просто втішають хлопчика, якому відмовили…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.