Повернувшись додому, я застала майбутню свекруху за столом із незнайомими гостями й зрозуміла, що час установити межі

Середа принесла новий сюрприз.

Оксана заїхала на ринок. Наближався дівич-вечір, який вона планувала провести найближчої неділі з дівчатами. Хотілося влаштувати свято.

У рибному павільйоні вона купила розкішну половину тушки слабосолоної червоної риби. Товста, блискуча, ніжно-коралового кольору. Просто гастрономічний екстаз.

Вона віддала за неї непристойну суму, але воно того вартувало. До риби додалися дорогі сири з пліснявою, великі персики й виноград завбільшки з перепелине яйце. Повернувшись додому, вона акуратно сховала всю цю розкіш на самій нижній овочевій полиці холодильника за величезною головкою капусти.

Богдан до овочів не торкався в принципі, вважаючи їх їжею для бідних. На думку Оксани, схованка була надійна, як банківський сейф. Богдан у цей час сидів перед ноутбуком і зосереджено хрумтів сухариками.

— О, прийшла, — не обертаючись, кинув він. — Слухай, тут така справа.

— Мама дзвонила.

Оксана поставила сумку на стілець, розминаючи затерплу спину.

— І що цього разу?

— Ну, вона каже, що гостей на весіллі замало, якось несолідно. Тому вона запросила ще своїх племінників з іншого міста й тітку Марину з чоловіком. Разом плюс вісім людей.

Оксана завмерла.

Усередині почало закипати роздратування, щільне й відчутне.

— Богдане, ми узгодили список. Ресторан розрахований на сорок людей. Меню затверджене. Я за все внесла свої гроші. Які племінники?

Він нарешті обернувся, скривдивши обличчя. Як у дитини, якій не дозволили купити іграшку в супермаркеті.

— Ну, ти чого починаєш? Це ж моя сім’я. Ми ж тепер одне ціле. Ти хочеш маму образити? Скажи там у ресторані, нехай поставлять ще один стіл. Діло ж нехитре. Подумаєш, оплатиш ще вісім порцій. У тебе ж зарплата завтра.

Оксана дивилася на цього дорослого чоловіка, в якого крихти від сухариків застрягли в ріденькій борідці, і відчувала, як останні рештки симпатії випаровуються, залишаючи по собі лише холодний прагматичний розсудок.

— Якщо твоя мама хоче розширити список, нехай переказує мені гроші за додаткові порції, — рівним тоном відповіла вона. — Мій бюджет на благодійність цього місяця вичерпано.

Богдан фиркнув, картинно закотив очі й відвернувся до монітора.

— Вічно ти через копійки трусишся. Це ж родичі. Вони нам подарунки принесуть, постільну білизну там, сервізи.

— Мені не потрібні сервізи, Богдане. Мені потрібен партнер, а не дармоїд.

На її зауваження наречений лише насупився й промовчав, продовжуючи голосно стукати по клавіатурі.

Оксана похитала головою й пішла до спальні. Інтуїція підказувала, що весілля стає дедалі примарнішою подією. Дівчина вже не знала, чи хоче вона заміж…