Сімейна вечеря змінилася після того, як свекруха простягнула чоловікові конверт із результатами тесту

Я взяла висновок і почала читати не підсумок, а деталі. Хто замовник? Як приймалися зразки? Чи була перевірка особи? І там, між формальними рядками, все почало руйнуватися. Замовницею значилася Мирослава Петрівна Коваленко. Зразок, позначений як матеріал Богдана, був прийнятий без підтвердження особи. Зразок Соломії — теж.

Я поклала папір на стіл і подивилася на чоловіка.

— Цей тест зробила твоя мати. Потай. Без нашого відома. У лабораторії не бачили ні тебе, ні Соломію. Вони перевірили те, що їм надіслали, але не знали, чиє волосся лежало в пакетах.

Богдан мовчав. У його обличчі ще залишався страх, але до нього вже домішувався сумнів.

— Вона сказала, що хотіла допомогти мені.

— Вона хотіла довести те, у що повірила заздалегідь, — відповіла я. — Подзвони їй і спитай, звідки в неї був твій зразок.

Він набрав номер не відразу. Довго дивився на екран, потім усе ж натиснув виклик. Розмова була короткою й важкою. Я чула лише його бік:

— Мамо, звідки ти взяла моє волосся?.. Ні, не уникай відповіді. Звідки?

Після паузи він заплющив очі.

— Із гребінця, каже. Коли я приїжджав.

Я згадала дім Мирослави Петрівни, її коробки, старі альбоми, дитячі речі Богдана, які вона зберігала десятиліттями.

— Богдане, — сказала я тихо, — ми зробимо справжній тест. В іншій лабораторії. Особисто. З документами. Із слиною. У присутності працівника. Без гребінців, без таємних пакетів і без твоєї матері.

Він кивнув. Цей кивок дався йому нелегко, але він кивнув…