Сліпа зона дев’яностих: як складалися долі людей, які виросли за колючим дротом

Але й там установлені порядки Олександрові зовсім не сподобалися. Ледве-ледве хлопець дотягнув у цьому закладі до сімнадцяти років. Одного разу Саша вкотре щось украв і попався правоохоронцям.

Однак тепер він був уже повнолітнім, тому хлопця відправили просто на дорослу зону. А в дев’ятнадцять років Сєвєров поїхав до колонії суворого режиму у віддаленому північному регіоні. Причиною стало те, що хлопець постійно не корився наглядачам і регулярно бився зі співкамерниками.

Саме в цій колонії до Саші прилипло прізвисько Сєвєр. Там він остаточно й безповоротно став на шлях злочинця-рецидивіста. За своє життя Сєвєров побував у відсидках за зовсім різними статтями кримінального кодексу.

У його біографії значилися грабежі, хуліганство й заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю. Ця людина вирізнялася вкрай неврівноваженим характером. Якщо йому щось не подобалося, він одразу вибухав і ліз на рожен.

Коли Олександр звільнився з першої зони, то погуляв на волі зовсім недовго. У 1982 році він знову сів за хуліганство строком на сім років. Вийшов на волю 1989-го, а вже 1992 року знову загримів за ґрати на шість років за розбійний напад.

Поки Сєвєров сидів ці десять років, він сильно пристрастився до заборонених речовин. Усе почалося з того часу, коли в ув’язненні Олександр налагоджував постачання наркотиків до в’язниць. Звісно, якусь частину цього товару він залишав і особисто для себе.

Щоправда, тоді це згубне захоплення сходило йому з рук. Сєвєров умів грамотно владнувати тюремні конфлікти серед злодіїв. За цю якість Сашу поважали, називаючи правильним і справедливим законником.

У підсумку в бурхливі дев’яності роки кримінальники офіційно коронували Сєвєра. У ті роки він був смотрящим в одному з великих обласних центрів, а потім потрапив до знаменитої центральної в’язниці суворого призначення. Сєвєр часто й з ностальгією згадував той час, коли поневірявся таборами.

Особливо він любив розповідати про перебування в карцері однієї з найсуворіших колоній. Там кримінальникові довелося відчайдушно боротися з холодом, постійно відтискаючись від бетонної підлоги. Діло було взимку, надворі температура повітря опустилася нижче мінус двадцяти градусів.

У тюремних камерах при цьому трималося всього близько п’яти-шести градусів тепла, і зеки буквально вмирали від обмороження. Один тюремний охоронець тоді реально врятував усіх ув’язнених. Разом із групою автоматників він увірвався на місцеву теплоелектроцентраль, яка опалювала в’язницю…