Старий провідник думав, що рятує заблукалу в пустелі дівчину. Сюрприз, який чекав на нього за сусідньою дюною

Старий повернувся на своє ліжко й ліг. У темряві він почав тихо розмовляти сам із собою, бурмочучи, що вранці Сема піде. Ця ніч була його останнім шансом, але він його змарнував.

«Ні, я не дозволю їй так просто піти», — подумав він. Він твердо вирішив вигадати якийсь надійний план. Поклявшись собі, що завтра знайде спосіб залишити її тут, старий нарешті заснув.

Настав ранок. Сема прокинулася, підійшла до старого й сказала, що готова вирушати в путь. Вона запитала, які приготування він зробив для її подорожі.

Старий дивився на неї очима, повними дивної прив’язаності. Помовчавши деякий час, він повільно промовив, що сьогодні вона нікуди не піде. Почувши це, Сема здивовано втупилася в нього.

Вона обурено запитала, чому їй не можна піти і чи є якась проблема. Старий м’яко відповів, що просто зараз подорожувати небезпечно. Однак він чув, що завтра через ці місця проходитиме великий караван, який прямує просто до Аджмера.

Почувши про караван, Сема відчула невелике полегшення. Вона вирішила, що проведе тут ще одну ніч і завтра піде з попутниками. Старий, почувши її згоду, неймовірно зрадів у душі.

Він радісно прошепотів собі під ніс, що в нього є ще одна ніч. Увесь день старий сидів осторонь, мовчки спостерігаючи за гостею. Його погляд став іще глибшим, переповненим складними емоціями.

Почала спускатися ніч. Сема і старий лягли на свої постелі, але думки господаря були тривожні. Хоч він і лежав, його погляд був спрямований не в стелю, а в куток, де спала дівчина.

Його дихання пришвидшилося, а серце почало шалено калатати. Повільно він підвівся з ліжка, тихо підійшов до Семи й почав розглядати її з голови до ніг. Потім він знову сів поруч і почав ніжно торкатися її волосся…