Свекруха називала невістку прислугою, аж поки до дому не прийшов керівник юридичної фірми

Остаточно сумніви зникли через повідомлення. Максим приймав душ, його телефон лежав на столі. На екрані з’явилося сповіщення: «Максимчику, я так за тобою сьогодні сумувала». За словами стояли три сердечка. Відправниця — Дарія Левченко.

Ірина мовчки дивилася на ім’я. Перед очима потемніло, ноги перестали тримати; довелося спертися об стіну. У вухах луною звучали обіцянки, яким вона повірила три роки тому: покластися на нього, довіритися. Із цією вірою вона ввійшла в його сім’ю. Кар’єра залишилася позаду, все колишнє було покинуте — тепер вона жила заради одного Максима.

Упоратися наодинці Ірина не могла й вирішила звернутися до його рідних. Вона чекала, що мати насварить сина. У вітальні сиділи Оксана Григорівна й обидві зовиці; перед ними Ірина розклала чеки та банківські виписки.

— Мамо, будь ласка, подивіться на це.

Свекруха неквапливо перегортала папери один за одним. Сестри Максима схилилися над столом і теж розглядали чеки, покупки та платежі з картки. Ніхто не промовляв ні слова. Ірина чекала підтримки й уявляла, як Оксана Григорівна обуриться вчинком сина, почне кричати на нього й вимагатиме пояснень. Вона не сумнівалася, що зараз свекруха стане на її бік. Натомість Оксана Григорівна закінчила переглядати папери й заговорила з самою Іриною.

— Чоловік починає задивлятися на інших, коли дружина в ліжку йому не догодила, — сказала свекруха.

Ірина широко розплющила очі.

— Мамо… Що ви зараз сказали?

— За видного чоловіка доводиться чимось платити. З таким чоловіком, як Максим, треба вміти жити. Ну, сходив трохи наліво. Через це скандал здіймати?

Чеки Оксана Григорівна відсунула на край столу — ніби змахнула сміття.

— Іро, подумай сама, — підхопила одна із сестер. — Була б ти доброю дружиною, хіба він став би зраджувати? Жінка повинна дбати про лад у домі.

Інша схрестила руки на грудях і кивнула:

— Отож-бо. Нічого путнього не вмієш, а потім дивуєшся. Себе вини, а не чоловіка.

— Із твоїм вечірнім атестатом дякувати треба, що тебе сюди взяли, — закінчила Оксана Григорівна. — Чи ти через інтрижку розлучення надумала? Схаменися.

Відповісти Ірина не змогла. Рука, якою вона простягала папери, безсило опустилася. Ні мати Максима, ні його сестри не збиралися її підтримувати.

Увечері, дочекавшись чоловіка з роботи, Ірина сіла навпроти нього.

— Мені відомо, що ти зраджуєш.

Він на секунду завмер. Але збентеження швидко минуло, і Максим почав неквапливо розв’язувати вузол краватки.

— Ну і що далі?

— Ти навіть вибачення попросити не хочеш?

Максим подивився на неї. У його погляді Ірина побачила досаду, але ні краплі каяття.

— Із нормальною дружиною в мене б такого не було.

У неї затремтіли губи. Спершу це говорила свекруха, потім зовиці, тепер — він. Сім’я співала в один голос: винна Ірина, з нею щось не так, усе сталося через неї.

Ніби розмова була йому в тягар, Максим пішов до себе. Грюкнули двері — ще один замок на серці Ірини, останній.

Ірина залишилася сама у вітальні, усе ще стискаючи зім’ятий чек. На зім’ятий папір упала одна сльоза, слідом — друга. У всьому домі не знайшлося людини, яка погодилася б стати на її бік. Однак збирати речі вона не пішла. Іти було нікуди: батько помер, а дому, куди вона могла б повернутися, більше не існувало. Своє адвокатське минуле Ірина поховала власними руками. Ніде у світі для неї не лишилося місця.

Стиснувши зуби, Ірина витерла сльози й проковтнула гнів. Потім повернулася на кухню. До завтрашнього дня чоловікові потрібна була випрасувана сорочка, свекрові треба було приготувати ліки. Незабаром знову мали бути поминки й їжа на 100 людей. Усе тривало так, ніби нічого не сталося.

Дні у в’язниці під назвою «сім’я чоловіка» змінювали один одного. Ірина виживала. Десь у серці ще тліла маленька іскра, але їй не було де розгорітися; пригнічений гнів ішов дедалі глибше.

Ірина ще не знала, що можливість помститися прийде звідти, звідки вона зовсім її не чекала.

Минуло шість місяців. Ірина, як і раніше, піднімалася на світанку, готувала ліки свекрові, прасувала чоловікові костюми й займалася їжею для чергових сімейних зібрань. Зовні її життя анітрохи не змінилося. Змінилося лише одне: тепер вона знала про зраду Максима й щодня була змушена вдавати, ніби нічого не відбувається…