Свекруха знімала моє розчарування на новий телефон, поки чоловік сміявся з власного подарунка

Надвечір квартира наповнилася запахом їжі, голосами, дзвоном посуду й шарудінням одягу в передпокої. Прийшли колеги Ярини з бухгалтерії, дві подруги зі шкільних років із чоловіками, кілька друзів Тараса. Ярина зустрічала гостей, приймала квіти, несла букети у воду, знову поверталася до плити й увесь час прислухалася до власного серця. Очікування робило її розсіяною: вона плутала ложки, забувала, куди поставила серветки, і все одно усміхалася. Сам Тарас з’явився за пів години до початку — сяйливий, урочистий, із коробкою в яскравому подарунковому папері.

— До особливого моменту не чіпати, — попередив він і поніс згорток до спальні.

Ярина встигла помітити форму й розмір. Серце знову забилося швидше. Дуже схоже. Майже саме так виглядало пакування тієї моделі, яку вона кілька місяців розглядала в інтернеті й закривала вкладку, коли чоловік заходив до кімнати.

Стіл був багатим: салати, закуски, гаряче, нарізка, вино, торт, замовлений Яриною заздалегідь. Оксана Степанівна ходила довкола, поправляла тарілки, розсаджувала гостей і при кожній нагоді підкреслювала свою незамінність.

— Без мене вони б бутербродами відбулися, — казала вона то одним, то іншим. — Молоді зараз думають, що свято саме себе накриє.

Ярина усміхалася гостям, дякувала за квіти, приймала вітання й намагалася не звертати уваги. Вона чекала. Їй здавалося, що варто Тарасові відкрити свій головний сюрприз, як усі ці шпильки, втома, незручність із телефоном і навіть неприємні слова сусідки розчиняться.

Після перших тостів Тарас підвівся з келихом. Гості притихли.

— Друзі, сьогодні в моєї чудової дружини ювілей, — почав він урочисто. — Ярино, сім років ти поруч. Сім років робиш моє життя… скажімо так, насиченим.

Хтось усміхнувся. Ярина дивилася на чоловіка й раптом помітила, як він перезирнувся з матір’ю. Оксана Степанівна трохи підвела підборіддя, ніби вже наперед приймала оплески. Тривога знову ворухнулася.

— А тепер, — Тарас витримав паузу, явно насолоджуючись увагою, — час перейти до головного.

Він вийшов до спальні й повернувся з яскравою коробкою. Усі погляди перемістилися на Ярину. Вона прийняла подарунок обома руками й одразу відчула: надто легкий. Неправильно легкий. Але надія ще трималася. Може, всередині сертифікат. Може, це лише пакування. Може, сам телефон захований інакше…