Життя без прикрасКрихітка розвернувся й закрив мене своїм широким тілом. Із його грудей піднявся низький гул, що перейшов у попереджувальний рев; від цієї вібрації в мене по спині пробіг холодок. Вовки зупинилися, але не відступили. Ватажок коротко гавкнув, подаючи зграї команду.
Усі вовки одночасно ступили ближче. Ведмідь озирнувся на недорозірвані пута, потім знову подивився на хижаків. Перед ним був вибір: далі визволяти мене чи прийняти бій, поки вовки не підійшли впритул. Крихітка вирішив одразу — звівся на весь зріст і оглушливо заревів.
У цьому звуці чулися не лише загроза й лють, а й рішучість захищати мене. Здавалося, ведмідь попереджав зграю: дістатися до мене можна лише через нього. Ватажок відповів різким гавкотом. Троє вовків стали заходити ліворуч, двоє змістилися праворуч, а сам він тримався трохи позаду, стежачи за кожним рухом Крихітки…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.