Життя без прикрасПродовжувати марну суперечку вона не збиралася. Оксана вхопила Богдана за комір розтягнутої кофти й одним ривком підвела з крісла. Без істерики й зайвих слів розвернула його до коридору, як виносять із кімнати непотрібну річ.
Чоловік спробував упертися ногами, однак рішучості в нього виявилося куди менше, ніж у дружини. Після сильного поштовху він, заплутавшись у власних кроках і загубивши дорогою одну шкарпетку, вилетів у передпокій.
— Куртку сам візьмеш чи її теж запакувати? — спитала Оксана й кинула одяг слідом.
Взутися Богдан не встиг. Оксана виставила його черевики на майданчик поруч із мішками. В одній шкарпетці він відступив до своїх речей, перечепився об баул із рибальським спорядженням і ледь утримався на ногах. Смартфон він судомно стискав у руці, а Лідія на екрані хапалася за серце на тлі своїх масивних шаф.
У цю мить знизу піднялася сусідка Галина Данилівна з пакетом кефіру. Побачивши розпатланого Богдана серед чотирьох величезних мішків, вона зупинилася й із непідробною цікавістю оглянула незвичну картину.
— Оксаночко, у вас переїзд?
— Гірше, Галино Данилівно. Позбуваюся того, що давно заважало спокійно жити, — бадьоро відповіла Оксана з дверей. — Усього доброго, Богдане. Мар’яні передавай вітання.
Перш ніж зачинити двері, Оксана забрала у Богдана ключ від квартири.
Важкі двері зачинилися з глухим стуком. У масивному замку, колись установленому Павлом Мироновичем, один за одним клацнули засуви. Оксана ще кілька митей стояла в коридорі й прислухалася до звуків зі сходів…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.