Життя без прикрасІз кабінету начальника коридором довго котився грізний голос Віктора Андрійовича. Він перелічував порушення й вимагав відповідей, яких Сидоренко дати не міг. У якийсь момент генерал ледь стримався, щоб не вдарити зарозумілого хабарника, однак зумів опанувати лють.
Колишня пихатість Олега Борисовича зникла. Він мав жалюгідний вигляд і був готовий принижуватися, аби тільки зберегти прибуткову посаду. Але жодні благання вже не допомогли: того ж дня Кравченко домігся, щоб Сидоренка позбавили посади й звання.
Повернувшись до автомобіля, генерал ніби скинув важкий тягар. Він запропонував Миколі пообідати в нього вдома, а дорогою обережно попросив дозволу купити йому пристойний одяг. Помітивши збентеження хлопця, Віктор Андрійович сказав, що вважає це своїм обов’язком і згодом той зможе повернути гроші з першого заробітку.
Микола відмовився від дорогого костюма й аксесуарів. У магазині він погодився взяти лише прості джинси та сорочку. Навіть такий скромний одяг цілком змінив його: під безформним лахміттям ховалася міцна, тренована постать. Генерал задоволено всміхнувся й повіз Миколу до перукарні.
Після стрижки Миколу було важко впізнати. Скуйовджені пасма зникли, обличчя стало відкритим, а погляд — упевненим. Віктор Андрійович довго дивився на нього, після чого тихо зауважив, що тепер юнак здається точною копією свого батька…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.