Життя без прикрасПовернувшись, Микола вже не сумнівався, що знайшов сім’ю, якої був позбавлений із ранніх років. Весілля справили гучно, а наречений і наречена мали по-справжньому щасливий вигляд. Віктор Андрійович, спостерігаючи за ними, не приховував радості: поруч із донькою стояла людина, в чесності якої він уже встиг переконатися і в якій дедалі частіше впізнавав риси свого давнього товариша.
Після одруження генерал наполіг, щоб молоді оселилися разом із ним, і навіть не дозволив серйозно обговорювати інші варіанти. Микола за звичкою намагався заперечувати, не бажаючи користуватися чужою добротою, але Віктор Андрійович стояв на своєму. Просторий будинок давно здавався йому надто порожнім, і повертатися до колишньої тиші він не хотів.
— Що мені самому робити в такому великому будинку на старості літ? — сказав він.
Дружина генерала померла від тяжкого захворювання крові понад п’ять років тому, і відтоді самотність гнітила його. Тепер у кімнатах знову лунали голоси, і Віктор Андрійович щиро цьому радів. Микола ж не хотів постійно приймати допомогу тестя. Він самостійно знайшов роботу й невдовзі став непогано заробляти, зберігши ту саму чесність і звичку покладатися на власні сили.
Через рік після весілля Аліни Віктор Андрійович уже гуляв подвір’ям із візочком. Він подовгу розмовляв із новонародженою онукою, обережно погойдував візочок і всміхався так, як не всміхався багато років. Дивлячись на Миколу, генерал дякував долі за несподівану зустріч біля дверей призовного центру і за те, що його зятем став саме цей порядний, самостійний і працьовитий чоловік.
Наступна історіяБатьки нареченого говорили англійською, певні, що батько дівчини їх не розуміє, але за вечерею сказали зайвеЯке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.