Свекруха ходила чужою квартирою з рулеткою, аж поки господиня не пояснила їй усе

Металевий язичок вимірювальної рулетки з сухим тріском втягнувся в корпус. Цей звук, різкий, чужорідний і геть недоречний у тиші затишного передпокою, змусив Оксану завмерти на порозі власної квартири з наполовину знятим чоботом.

Вона прислухалася. Із вітальні долинали кректання, шарудіння й важкі кроки, ніби дорогим паркетом марширувало невелике, але дуже цілеспрямоване бегемотеня в домашньому взутті. Оксана скинула другий чобіт, кинула ключі на тумбочку й безшумно пройшла до кімнати.

Картина, що відкрилася її очам, скидалася на сюрреалістичну комедію. Посеред її світлої, мінімалістичної вітальні, на яку вона п’ять років збирала, відмовляючи собі у відпустках і нових сукнях, стояла монументальна жінка. На ній був махровий халат кольору ядерної фуксії.

Жінка діловито розтягувала жовту стрічку рулетки від дорогої тумби під телевізор аж до підвіконня, а на дивані, недбало закинувши ноги в шкарпетках на світлу оббивку, розлігся її наречений Богдан. Він із захватом жував шматок сиру, відкушуючи просто від трикутника, і гортав щось у телефоні.

— Два десять, — голосно, з інтонацією виконроба під час здавання об’єкта, констатувала жінка в халаті. — Упритул, але якщо цю фанерну дурню, на якій телевізор стоїть, викинути на смітник, то моя ортопедична софа стане як влита, а то сплять на своїх пуфах. Тьху!

Оксана сперлася на дверний косяк. Її мозок, звиклий до чіткої логіки й порядку, на мить спіткнувся, намагаючись перетравити інформацію.

Богдан жив на орендованій квартирі з приятелем. У нього були ключі від Оксаниних дверей винятково про всяк випадок. Наприклад, полити квіти або нагодувати кота Пушка, якщо Оксана затримувалася.

Жити разом вони планували лише після реєстрації шлюбу — в Оксаниній квартирі, про що домовилися ще на березі. Але зараз береги явно кудись попливли…