Життя без прикрасЗа пів року я вже жив на дачі. Лазню вдалося відновити, біля будинку стояв упорядкований мангал, а навесні я посадив молодий кущ смородини. Сусіди тепер нерідко заходили поговорити чи попросити поради, вже не ховаючи очей при зустрічі.
Одного разу прийшов і Роман. Він довго тупцяв біля хвіртки, м’яв у руках кашкета й дивився собі під ноги.
— Пробач мені. Тоді я злякався й повівся боягузливо.
Я потис йому руку, не бажаючи тримати образу. За ці місяці я переконався: правда не завжди пробивається одразу, але рано чи пізно знаходить слабке місце в найміцнішій стіні.
Галину Михайлівну після суду більше ніхто в товаристві не бачив. Казали, що вона продала власну дачу й виїхала. Можливо, спробувала почати все спочатку в іншому місці. Тільки тепер їй напевно доведеться пам’ятати: мовчазна людина не обов’язково слабка, а чужого терпіння не можна безкарно випробовувати без кінця.
Наступна історіяУсі вважали, що я залишуся сама, а після весілля з небагатим чоловіком почали сміятися вже з нього — до зустрічі випускниківЯке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.