Життя без прикрасЯ розумів, що після цього Галина Михайлівна запанікує, але не уявляв, який крок вона зробить. На наступне слухання голова знову не з’явилася. Її представник повідомив, що вона перебуває в лікарні.
Суддя зажадав підтвердження — медичну довідку чи інший офіційний документ. Нічого подібного в представників не виявилося.
— Безкінечно відкладати розгляд суд не буде, — попередив він. — Слухання триватиме, а в разі подальшої неявки рішення може бути ухвалене без її присутності.
Навпроти нас сиділи двоє молодих юристів, яких правління, вочевидь, найняло зовсім недавно. Вони трималися невпевнено, плутали правові поняття й відповідали на доводи Віктора Степановича затягнутим мовчанням. Мій адвокат розбирав їхню позицію спокійно й безжально.
Він подав висновок незалежного фахівця, який підтвердив підробку, надав зразки підписів і висновки експерта, довів, що загальних зборів не проводили. Потім показав витяг із реєстру: безхазяйним володіння ніколи не визнавали. Фотографії останніх років спростовували й заяву про те, нібито дача довго стояла занедбаною.
Суддя вивчав докази й робив нотатки. Тоді в мене нарешті зникло відчуття самотності. Механізм, який раніше здавався нерухомим, почув мене й почав працювати.
Після засідання в коридорі до мене підійшла Наталія. Вона розповіла, що напередодні бачила голову в кабінеті: та гарячково перебирала теки, щось шукала в шафах і комусь телефонувала.
— Вона зрозуміла, що програє, — сказала Наталія. — Я б на вашому місці поки не їздила туди наодинці.
Попередження звучало розумно. Галина Михайлівна не вміла приймати поразку, а отже, могла чинити опір до останнього або зникнути, залишивши наслідки іншим. Утім, доказів накопичилося стільки, що для нових маневрів у неї скоро не залишиться можливостей…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.