Я мовчки слухала звинувачення свекрухи, а потім двері відчинилися вдруге — і її впевненість миттєво зникла

Додому Оксана повернулася далеко за північ. Дениса в квартирі не було. На повідомлення він відповів не відразу: написав, що залишається ночувати в матері. Оксана вимкнула світло й лягла сама. Уранці її розбудив дзвінок Лариси Павлівни.

— Не хвилюйся, Денис у мене, — повідомила свекруха таким тоном, ніби робила послугу. — Ми поговорили. Він дуже засмучений через вашу сварку.

— Я знаю, де він.

— Оксаночко, навіщо доводити чоловіка? Він тебе любить, але й мене покинути не може. Я все-таки мати.

— Я ніколи не просила його вас покинути.

— Тоді чому ти проти допомоги? Мені зараз потрібен холодильник. Ремонт можна відкласти, а без холодильника я як житиму?

— У вас є пенсія й можливість оформити розстрочку.

— Молодим легко міркувати. Ви здорові, ще заробите. А я сама, стара, хвора. Хто мені допоможе, як не рідний син?

Оксана відчула, як рештки терпіння починають зникати.

— Ларисо Павлівно, виплата надійшла за мою роботу. Я провела ці місяці в реанімації й сама вирішую, куди її спрямувати.

На тому кінці повисла тиша. Коли свекруха заговорила знову, її голос став холодним.

— Зрозуміло. Значить, ось як ти міркуєш. Добре, я запам’ятаю.

Вона відключилася. Увечері Денис повернувся похмурий. За вечерею запропонував віддати матері тридцять тисяч на холодильник, а решту залишити на ремонт.

— Ні, — відповіла Оксана.

— Чому ти навіть обговорювати не хочеш?

— Бо після першої суми з’явиться друге прохання, потім третє. Вона вже зрозуміла, що може тиснути на тебе і через тебе — на мене.

— Ти перебільшуєш.

— Я спостерігаю за тим, що відбувається щодня.

Денис жбурнув серветку на стіл і сказав, що більше не втручатиметься. Однак його демонстративне «роби як знаєш» звучало не як відмова від суперечки, а як покарання мовчанням.

Наступного дня, коли він пішов на роботу, Оксана викликала майстра. Вона пояснила, що замок заїдає, і попросила замінити механізм. За пів години в неї було два нові комплекти ключів. Один вона залишила собі, другий увечері віддала Денисові.

— Старий замок почав погано повертатися, — сказала вона. — Не хотіла чекати, поки одного дня взагалі не відчиниться.

Він лише кивнув і прибрав ключі до кишені. Про комплект для матері не спитав, і Оксана вирішила не порушувати цю тему.

За два дні Лариса Павлівна знову зателефонувала.

— У моєму будинку міняють трубу, воду обіцяли відключити майже на тиждень. Можна я поживу у вас? Я тихенько влаштуюся на дивані й не заважатиму.

Оксана відповіла, що обговорить це з Денисом. Увечері чоловік спершу погодився, що тиждень — це надто довго. Він запропонував матері зупинитися в подруг, але після телефонної розмови його рішучість швидко зникла. Лариса Павлівна вмовляла, потім заплакала, образилася й підвищила голос. Наприкінці Денис втомлено промовив:

— Добре, мамо. Приїжджай на три дні. Тільки на три.

Наступного дня свекруха з’явилася з двома об’ємними сумками. Розклала одяг у вітальні, зайняла полицю у ванній і акуратно поставила капці біля дивана. Оксана мовчки спостерігала, як чужі речі поступово заповнюють квартиру.

Перший день минув несподівано спокійно. Лариса Павлівна приготувала вечерю, витерла пил і ввечері розповідала синові історії про сусідів. Денис сміявся, Оксана підтримувала розмову короткими фразами. На другий день почалися поради: як правильно варити суп, чим прати рушники, у якій послідовності мити вікна. Свекруха говорила доброзичливо, але кожне зауваження звучало як оцінка господині дому.

На третій день Оксана вийшла з душу й побачила Ларису Павлівну біля відчиненої шафи в спальні. Та перебирала поглядом сукні й блузки.

— Вам щось знадобилося? — запитала Оксана.

— Нічого. Просто милуюся. У тебе хороший смак. Ось ця сукня гарна. Дорога?

— Не пам’ятаю. Здається, близько трьох тисяч.

Свекруха погладила тканину пальцями.

— Добре, коли можна витрачати такі гроші на вбрання.

Оксана не відповіла. Після того як Лариса Павлівна пішла, вона зачинила двері спальні й кілька разів глибоко вдихнула, намагаючись не зірватися.

Увечері Денис повідомив, що мати залишиться ще на кілька днів: ремонт труби нібито не закінчили.

— Ти обіцяв три дні.

— Не виганяти ж її на вулицю.

— Я сьогодні зателефонувала до керуючої служби. У її будинку жодних робіт немає і воду не відключали.

Денис різко зблід.

— Ти перевіряєш мою матір за спиною?

— Я перевірила її слова, бо вони не сходилися.

— Це вже ненормально, Оксано. Ти одержима підозрами.

Він вийшов зі спальні, залишивши її сидіти на краю ліжка. Свекруха прожила в них ще чотири дні. Вона переставляла речі, зазирала в шафи, критикувала покупки й дедалі впевненіше поводилася як господиня. Денис уникав будь-якої розмови, а Оксана відчувала, як квартира перестає бути місцем, де вона може розслабитися.

На сьомий день, дочекавшись, поки чоловік піде, Оксана сказала:

— Ларисо Павлівно, вам треба повертатися додому.

— Чому? Я хіба заважаю?

— Так. Нам тісно, і причина, з якої ви приїхали, виявилася вигаданою.

Свекруха схрестила руки на грудях.

— Значить, я зайва. Добре, Оксаночко. Таке не забувається.

Вона зібрала сумки за десять хвилин і поїхала, не попрощавшись. Оксана зачинила двері, притулилася до них чолом і вперше за тиждень почула справжню тишу. Але полегшення тривало лише до повернення Дениса…