Я запитала чоловіка, навіщо його мати вночі розблокувала мій телефон моїм пальцем, але він лише відмахнувся — аж поки я не показала йому одну деталь

Розбудив її дзенькіт посуду. Ранкове сонце пробивалося крізь тонкі фіранки й різало очі. Оксана сіла, притиснувши долоні до скронь, і майже одразу згадала нічну сцену: чужу руку, сяйво екрана, коротку вібрацію телефона й шепіт свекрухи.

Тепер спогад виглядав надто виразним, щоб вважати його сновидінням. На тумбочці лежав телефон — акуратно, саме там, де Оксана залишила його ввечері. Екран був чистий, сповіщень не було. Це насторожило ще більше.

З кухні долинало шипіння олії, бряжчали тарілки, Галина Василівна щось наспівувала. Голос Богдана звучав задоволено й безтурботно.

— Мамо, навіщо ти стільки млинців напекла? Ми ж із-за столу не встанемо.

— Їж, сину. Чоловікові сили потрібні. А то дружина твоя все про правильне харчування думає. Мабуть, годує тебе самою зеленню.

Оксана мимоволі всміхнулася. У їхньому домі ніхто не голодував, однак свекруха роками зображала сина жертвою сімейної харчової блокади. Це була одна з численних версій дійсності, які Галина Василівна створювала під власні потреби.

З грошима в родині все було ще цікавіше. Богдан працював дизайнером інтер’єрів, чудово відчував колір і простір, але в побутових питаннях залишався вражаюче незібраним. Особливо не складалися в нього стосунки з банківськими картками. Він забував їх у банкоматах, губив біля машини, залишав в одязі перед пранням і регулярно блокував, неправильно вводячи код.

Після чергового перевипуску Оксана поклала цьому край. Зарплатний рахунок чоловіка прив’язали до її номера, банківський застосунок встановили на її телефон, а Богданові залишили платіжний стікер на чохлі смартфона. Чоловік погодився без суперечок: вести бюджет йому не подобалося, а Оксані лад давав відчуття спокою.

Усі надходження вона розподіляла заздалегідь: обов’язкові витрати, продукти, відпочинок і заощадження. Кожну суму Оксана заносила в розрахунки, тому точно знала, скільки родина могла дозволити собі витратити, не чіпаючи відкладеного. Останній рік подружжя збирало на перший внесок за нову машину, бо старий автомобіль Богдана дедалі частіше стояв у майстерні. Їм доводилося відкладати терпляче, місяць за місяцем, і відмовлятися від необов’язкових покупок. Кілька днів тому на окремому рахунку нарешті з’явилася кругла сума — триста тисяч. І саме тепер Оксані належало зрозуміти, навіщо вночі свекрусі знадобився доступ до її телефона…