«За воду платитимеш 70%, а я 30! Ти миєшся частіше!» — заявив мені 52-річний наречений на третьому побаченні

— Ти ким себе уявила? Теж мені, королева! — шипів знайомий інтелігентний голос. — Кому ти потрібна у свої 42? Старіюча баба з причепом. Крім грошей, у тебе нічого немає! Жіночності жодної, самі пиха та гонор. Дякувати маєш, що я взагалі на тебе глянув! Нормальний здоровий мужик згоден оселитися у твоєму барлозі, а вона ще й носом крутить. Так і здохнеш сама зі своїми мільйонами! Недороблена феміністка!

Наталія дослухала. Ні злості, ні образи ці слова не викликали. Обличчя залишалося спокійним, а всередині було лише легке відчуття огиди — таке, яке відчуваєш, коли вліпиш дорогими туфлями в багнюку.

У налаштуваннях вона заблокувала Вадима й стерла листування. Потім відкрила анкету в застосунку для знайомств і одним рухом видалила акаунт назавжди.

Увечері Наталія приїхала до заміського будинку. Наливши вина, вийшла з келихом на терасу. Вдихнула чисте повітря соснового лісу. За спиною був теплий, тихий дім, у якому вона почувалася в безпеці. Тут ніхто не розподіляв плату за кубометри й не чекав, що вона готуватиме парові котлети.

Небо темніло. Наталія подивилася вгору, відпила вина й усміхнулася. Тепер тиша не віщувала нічого страшного. У ній були свобода й спокій, які вартували значно більше, ніж випадкова людина поруч, що створює видимість близькості.

Надто дорого далася їй незалежність, щоб розміняти її на такі умови спільного життя. Залишатися самій більше не було страшно. Із нею самою все було гаразд — і тепер вона знала це напевно.